Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Обернувшись до друга, Олег помітив, що в того розбита губа. Від кого дісталося, навіть не сумнівався. Руслан сюди приїхав пізніше за всіх, мотавшись до Рощина на уклін, коли з'ясувалося, що Ритку вкрали.

Чернишевський знав, що Буртенко вдалося не лише побачити Маргариту, а й відчути несприятливий настрій Рощина на собі. І уява, що вималювала яскраву картинку того, що Плантатор може створити з коханою у гніві, штовхала Олега до необдуманих вчинків.

– Ритка сильна, вона впорається, – продовжував Буря, – І Рощин, попри свою хвору натуру, не посміє їй щось зробити. Покричить – так, але вона йому потрібна. Сам чудово знаєш. Я сьогодні бачив, як йому дах рве. Нас із Калачем мало не розмазав за невтішні відгуки про неї.

Брови Чернишевського здивовано поповзли вгору, а Буртенко розвівши руками, пояснив:

– Вибач, щоб зіграти роль правдоподібно, довелося виставити себе далеко не джентльменом. 

Поглядаючи на товариша, Олег засумнівався у правильності свого рішення. Усі вони підставляються, Руслан чи не більше за інших. Страшно уявити наслідки для Бурі, якщо Рощин із цим своїм Калачовим дізнається про його причетність до структури.

– Що нам робити? – подивився за спину Руслана на Вотана та Ігоря, які беззвучно очікували його рішення.

Важливо не помилитись. Якщо Буря має рацію, треба діяти за планом. А якщо ні? Ризик втратити Маргариту надто великий. А втрачати ту, до якої прагнув майже все життя, ледь знайшовши, найжахливіше, що можна уявити.

– До світанку залишилося кілька годин, – простеживши за стрілкою на циферблаті, промовив Руслан, – Нам потрібно намітити приблизний план дій, мені чергові відмазки для Рощина, і я одразу поїду до Рити. Тим більше при всій недовірливості, Кирило ще не зняв з мене повноваження начальника служби безпеки та її особистого охоронця.

Кивнувши, Чернишевський повернувся до кімнати. Кинувши куртку назад на крісло, підійшов до Шторміна, забрав у того келих, одним ковтком спустошив і повернувши назад господареві, уточнив:

– У такому разі у кого які пропозиції?

– Впізнаю нашого Вовкодава! – підморгнув Буртенко.

– Що ми маємо?

– Облаву на Рощинський офіс, яка нічого не дала, – звітував Ігор, – Знайшлись маленькі грішки, але всупереч надіям, доступу до основної інформації, яка допоможе закопати Плантатора та розкрити його брудні справи – немає. Можна скільки завгодно продовжувати офіційно копати через Golden Drove, але це марнування часу і привід розлютити Рощина. Останні шість років зайве тому підтвердження.

– Як щодо бази? – звертаючись до Руслана.

– Накрити можна, але що це дасть? У Рощина все продумано на десять кроків уперед. Пансіонат на нього навіть не оформлено, – наливаючи й собі, доповів ситуацію зі своєї території Буря, – Те, що гроші йдуть саме йому в кишеню не так легко довести.

– Тобто, нам потрібно знайти доступ до паперів?

– Або зловити Плантатора на місці злочину, коли йому відкриється вільний шлях за кордон для переправи наркоти, – нагадав Штормін.

– Але вільний шлях можливий у разі, якщо Рощина виграє тендер.

– Від якого ти відмовився, – постукавши пальцями по підлокітнику, заговорив Вотан.

– До речі, якщо не помиляюся, – відсалютував келихом Ігор, – цей момент документально ніде не прописано. А з огляду на те, що Олег, на думку Рощина, давно став вести нечесну гру, вкравши з-під носа Маргариту, нашу кандидатуру запросто можна не відкликати з тендеру.

– Занадто багато часу на все це піде... – скуйовдивши  волосся, задумався Чернишевський.

– Декілька тижнів до тендеру і максимум стільки до моменту, коли Плантатор проколеться, – міркував уголос Вотан. – У разі нашої перемоги Рощин зробить все, щоб або прибрати Олега та отримати довгоочікуваний доступ, або спробує втягнути у свій наркобізнес, розкривши всі карти.

– Якщо не спробує? Якщо вірити словам Руслана про його ставлення до Ритки, Рощин швидше мене приб'є.

– Не виключено, – прикуривши сигару, генерал продовжував холоднокровно обігравати допустимі варіанти. – Але у разі перемоги Рощина, ми за допомогою Руслана вийдемо на прямий канал постачання і накриємо його на місці злочину.

– Якщо до того часу Кирило не пронюхає про мій зв'язок з вами, – втрутився Буртенко, – У світлі останніх подій і тому, як налаштований Калачов, є відчуття, що це лиш питання часу. Чи встигнемо?

– Тут ти маєш рацію, можемо не встигнути, – погодився Михайлович, підіймаючись. - Варто було з самого початку діяти за задуманим планом, та все шкереберть пішло. До тендеру вагон часу, а нам до викриття лічені дні.

– Михайловичу, давайте не нагнітатимемо! – до цього спокійний Штормін зірвався, – Нас ще ніхто не викрив! Підозри, які не підтверджені доказами, – липа.

 Повисла пауза. Кожен задумався, наскільки правдивими є слова Ігоря, чи це черговий спосіб заспокоїти себе. Нерви злітали  котушок, тверезо мислити не виходило.

– Значить так, – відійшовши до вікна, де давно розсіювалися сутінки, Вотан підсумував: – наша гра зайшла надто далеко. Тут або пан чи пропав. Ти, – вказав рукою на Руслана, – зараз же повертаєшся до Рощина і контролюєш ситуацію. Що ти йому пообіцяв?