Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
Це все починало мене страшенно дратувати й напружувати! Цей чоловік не хотів від мене відставати й подібного роду наполегливість лякала. Як і той факт, що він (ким би він не був) тепер знав де я живу.
Одна справа - посилати мені квіти в університеті й знати де я вчуся, а зовсім інша - знати мою домашню адресу! Це вже пахло заявою в правоохоронні органи зі звинуваченнями в переслідуванні.
Я навіть не змогла приховати свого роздратування, коли, відкривши двері квартири, знову побачила кур'єра, що стоїть на порозі. Звичайно, це був вже не той самий хлопець, який приносив мені квіти, але враховуючи мій стан в цілому його це ніяк не врятувало!
- Андреа Танака? - Сподіваюся, він не почув рипіння моїх зубів, коли я корчилася в усмішці. Зрештою, ця людина особисто мені нічого не зробила, але все одно бісила.
- Припустимо, - кивнувши головою, я чекала, що ж буде на цей раз. Навіть цікаво. Ще один букет? Або щось оригінальніше?
- Вам посилка, розпишіться, будь ласка, - мені знову протягнули папірець, але в цей раз, навчена попереднім досвідом, я не збиралася нічого підписувати, тому він так і залишився стояти з витягнутою рукою.
- Спочатку я б хотіла подивитися на посилку, - хлопець не відразу зрозумів мої слова, а коли зрозумів, почав м'ятися.
- Пробачте, мені велено просто доставити подарунок, а для того, щоб Ви могли його відкрити, Вам потрібно розписатися про отримання, - кур'єр озвучив стандартні вимоги до доставлення.
- Я хочу подивитися, що Ви мені принесли, - я продовжувала посміхатися, але для того, щоб тримати себе в руках, а не просто зачинити перед хлопцем двері, - або так, або "всього доброго", - я вже починала закипати, і навіть зробила крок всередину квартири, показуючи всю серйозність своїх намірів.
Перед цим я все ж вирвала бланк з рук кур'єра, але була впевнена, що там знову не буде ніякої інформації про мого залицяльника і, мигцем пробігши очима, зрозуміла, що не помилилася. Це не могло не насторожувати.
Хлопець продовжував м'ятися на порозі і я, вирішивши його трохи прискорити, почала закривати двері.
- Добре, - нерішуче кур'єр все ж простягнув мені коробку.
Скоріше за все, це була маленька блакитна коробочка, в якій зазвичай дарували дуже дорогі прикраси. І в цей раз моя інтуїція мене не підвела. Розв'язавши пакувальний бант і відкривши коробочку, я виявила всередині шикарний браслет з білого золота, прикрашений невеликий розсипом діамантів.
А от зараз я злякалася не на жарт. Це вже був не букет квітів, а ювелірна прикраса, про вартість якої я навіть боялася подумати. Дуже красива, елегантна і було видно, що її обирала людина з гарним смаком.Далеко не кожний міг дозволити собі такі витрати, а значить мій новий шанувальник, судячи з усього, мав бути старший за мене і при грошах. Але при цьому все одно ховається і не показується мені на очі, як боязкий хлопчина? Я хмикнула вголос, це було просто смішно і безглуздо.
Придивившись, я помітила, що під браслетом лежав невеличкий клаптик папірця, на якому було виведено красивим почерком:
"Красива дівчина повинна сяяти яскравіше будь-якого діаманта, а цей браслет всього лише трохи підкреслить твою красу."
На цих словах мої брови поповзли вгору проти моєї волі. Це ж жарт, так? Знову просто річ, дуже дорога річ, яку намагалися мені всунути, навіть не давши зрозуміти з ким я мала справу. Можливо, така ситуація комусь і могла здатися романтичною, але тільки не мені. Невідома, багата і, здається, зациклена людина, не приймала відмови, а я ж навіть не знала як і кому мені потрібно відмовляти, щоб він зрозумів: мене не цікавили його подарунки, мене не цікавила його увага. Мене не цікавили відносини. Ніколи.
- Вибачте, я не візьму це, передайте відправнику, щоб більше мені нічого не відправляв, і що на цьому варто зупинитися.
Швидко закривши коробочку й віддавши її кур'єру, я закрила двері та схопилася за голову.
Сподіваюся, мої слова хоч на цей раз будуть почуті ...
