Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
Я дивився, як вона виходить з дверей університету, тримаючи в руках подарований мною букет, і мені подобалося це видовище. Її симпатична головка визирала з-за квітів то зверху, то ліворуч, то праворуч, намагаючись розгледіти дорогу і не врізатися в когось.
Вона була немов спрощена версія Ракель.
Я спостерігав за тим як вона йшла, а інші студенти поверталися і дивилися в її сторону.
Диявольськи привабливе видовище - ця Енді з букетом квітів. Однак, в якийсь момент все пішло не так. Дівчина зупинилася біля найближчого смітника і з ненавистю викинула квіти. Що, чорт візьми, вона робила? Якого біса?
Такої реакції я абсолютно точно не очікував, тому спочатку з подивом, який поступово змінився люттю, я дивився за її діями. Як вона дістала картку, яка була вкладена у квіти, і демонстративно розірвала її на багато маленьких частин, посипавши ними букет, який стирчав з урни. От маленька погань. Квіти, значить, їй не підійшли? Що, троянди не любимо? Або сто штук вже замало?
Гаразд, гаразд, дитинко, ці троянди я тобі пригадаю, а поки що я стиснув руками кермо, зціпив зуби й відразу продумував подальші дії.
Мабуть, сама того не розуміючи, дівчисько цим вчинком розлютила мене так, що захотілося зробити їй неприємно. Трішки неприємно. Поки що зовсім трохи...
Я хотів помститися Ракель, але Ракель не було. Я хотів дізнатися про тебе, Енді, але ти вважаєш мене недостойним? Та ти нічим не краще її! І тепер на місце поставити мені захотілося ще і тебе...
І для цього не завадило б дізнатися де ти живеш.Добре, що ти не робила з цього таємницю. Часто озираючись ти просто сіла в автобус, а я поїхав слідом.
Поки я їхав, я все намагався зрозуміти яка ти. Чому викинула квіти? Чому на вулиці? Демонстративно, щоб це побачив я?
Цікава ти птаха, Енді, думаю з тобою буде весело... Який номер ти могла ще викинути? На скільки я встиг зрозуміти, хлопця у неї не було, тоді чому вона розкидувалася такими подарунками? Адже ти повинна була розуміти, що чоловік, який дарував такі квіти, був здатний не тільки на це. Якби її умовно умити й умовно причесати, вийшло б дуже непогана трофейна дівчина. Навряд чи їй ніхто не робив таких пропозицій раніше. Тоді що з тобою не так?
А поки я розмірковував про дівчину, якій вдалося хоч ненадовго, але витіснити думки про Ракель, ми в'їхали в малоприємний дев'ятнадцятий округ Парижа.
Вийшовши на проспекті Симона Болівара, вона пробігла через дорогу і вбігла у внутрішній дворик старої багатоповерхівки початку минулого століття. Так, дівчина жила посередньо, якщо не сказати скромно.
Як тільки вона зникла з поля зору, я пішов за нею, але так і не побачив в якій з квартир вона жила.
- Гей, - я за комір зупинив зашмарканого хлопчину, який намагався протиснутися між мною і сходовими поручнями, - двадцять євро заробити хочеш?
- Клішні свої прибрав, - він відразу наїжачився, але зменшив запал, як тільки я притиснув його до стіни.
- Ти все одно зробиш те, що мені потрібно і ці гроші стануть або приємним бонусом у твоїй руці, або не таким приємним, але вже в дупі!
- Гаразд, гаразд, мужик, - я знав як спілкуватися з такою шантрапою, хижо посміхаючись і показуючи загрозливий вищир. В купі з моїм ростом і зовнішнім виглядом, ефект виходив моментальним.
- Андреа Танака. Через п'ять хвилин чекаю тебе тут з усією інформацією, - і прибравши руку, я штовхнув його в бік, гидливо розтиснувши хватку.
Вона виявилася його сусідкою, тому все що мені було потрібно, я дізнався відразу і на місці.
Другий поверх. Жила разом з подругою і переїхала два місяці тому. Обидві спокійні й гостей особливо не приймали.
Ну, тоді чекай дещо від мене, дитинко ...
