Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

— Моя подруга теж так вважає, марить мріями про помсту. Мені її дуже шкода, я тут зараз розважаюсь, а вона сидить вдома з собакою, — у Тіни запищав будильник, вона поставила собі сигнал про кінець уроку, коли підіймалась на підйомнику, щоб ненароком не затримати інструктора. — О, Саша, тобі напевно час на наступне заняття! Дякую за компанію і за підтримку! Мені було дуже приємно познайомитись.

— В мене вікно дві години, наступне заняття вечірнє, аж в шосту, — хлопець помітив спорожнілий стакан з-під глінтвейну поряд з Тіною і запропонував: — принести ще? — Тіна без вагань кивнула.

 Пара посиділа за столиком ще з-пів години. Сашко розповів, що йому двадцять два роки і він протягом чотирьох останніх кожної зими приїжджав сюди на канікулах підпрацьовувати інструктором. Він сказав, що для студента це була ідеальна робота, однак влітку хлопець закінчив університет і планує рухатись далі. Та поки не визначився, що буде робити, тому приїхав працювати в Буковель на ще один сезон, останній.

— А на кого ти вивчився?

— На перекладача німецької мови.

— Круто! Я обожнюю іноземні мови. Окрім англійської сама вивчила французьку та іспанську. Це моє хобі, — Тіна б ніколи не дозволила собі вихвалятись перед мало знайомим хлопцем, однак четвертий глінтвейн трохи дав у голову і дівчина не могла припнути язика.

 А коли Тіна розповіла Сашку історію про вчорашню нічну стрільбу на пасовищі, він розсміявся. Це перша людина, яка не вибучувала очі, а щиро вважала ситуацію вкрай кумедною. Сашко і Тіна були на одній хвилі. Він взяв для дівчини ще один напій і запросив погрітись до себе в інвентарну кімнату, де інструктори переодягались та обідали. Приміщення було маленьке і задушливе. Нікого, крім Тіни і Сашка, там поки не було. Тіні одразу стало дуже спекотно. Дівчина кількома великими ковтками допила глінтвейн, щоб не розлити на себе, бо її вже трохи похитувало. Сашко, оскільки випив приблизно вдвічі менше, твердо тримався на ногах і взявся допомагати Тіні вилізти із комбінезона. В якийсь момент дівчині так запаморочилась голова, а Сашко стояв настільки близько, що вона просто взяла його за светр, притягнула до себе і жадібно впилась у холодні м’які губи хлопця. Він на секунду завмер, а потім відповів на поцілунок ще більш пристрасно. Сашко притис Тіну до себе і вони кілька хвилин не роз’єднували вуста, вдихаючи запах один одного, насолоджуючись кожною миттю. Це було схоже на божевілля. Сашко спинився, щоб таки стягти з Тіниних ніг той клятий комбінезон, однак не розрахував сили і дівчина втратила рівновагу, оперлась на стінку і повалила купу наставленого там спорядження на землю. Цей гуркіт ще більше розпалив вогонь між ними. Саша тримав Тіну тремтячими руками за обличчя і гаряче цілував, а вона дозволила собі запустити руки під светр хлопця і насолоджуватись його пружним сильним тілом. Сашко однією рукою заклацнув замок на дверях і повернувся до Тіни з наміром зняти з неї весь одяг, який залишився і обцілувати кожен сантиметр її тіла, а тоді… Ручка дверей смикнулась, а потім пролунав стук. Сашко хутко заправив кофту у штани і застібнув ремінь. Тіна одягнула назад светр і судомно намагалась пригладити волосся на голові. Коли Саша відкрив замок, у двері зайшов підстаркуватий інструктор, схожий на дослідника Жака-Іва Кусто, який благородно вдав, що не помітив гармидеру в кімнаті, лише буркнув щось про залишені рукавиці. Чоловік швидко понишпорив у своїй шафці і пішов геть. Магію моменту було зіпсовано, хоча між Тіною і Сашком простір досі іскрився від бажання і напруги. Дівчина поглянула на годинник.

— За тридцять хвилин в тебе заняття, а мені вже час додому.

— Я посаджу тебе у таксі, ходімо, ми трохи перестарались з випивкою.

 Тіна кивнула, бо за руль сісти зараз не ризикнула б. Вона згадала, що має ще зарезервовані три години відпочинку у спа-комплексі. Однак махнула на це рукою: якось іншим разом розслабиться на масажі. Сьогодні роль релаксанта взяло на себе дешеве вино у глінтвейні і чуттєві губи цього двадцятирічного хлопця.

 Тіна обійняла на прощання Сашка, бухнулась на сидіння припаркованого найближче до гірськолижних трас таксі і гукнула і завзяттям, характерним для сп’янілих людей: «Село Паляниця, урочище Вишні, хата на краю вулиці». Трошки подумавши, додала: «будь ласка». Сашко заплатив водію, зачинив за нею двері і дівчина махала йому у вікно, аж поки інструктор не зник із виду. Він теж махав їй у відповідь і широко усміхався. Цей хлопець дарував Тіні таке відчуття легкості у спілкуванні і будь-якій взаємодії, якого дівчина давно не відчувала. Здавалося, вони не дорослі люди, а дві дитини, які випадково зустрілись у пісочниці і вирішили, що вони будуть по-справжньому дружити просто тому, що так можна.

***

 Тіна вийшла із машини близько шостої вечора і попрямувала до будинку, з якого лунали звуки чергової романтичної комедії, яку крутили по телевізору. З вікон лилося тепле затишне світло від жовтого абажура у вітальні. Однак дівчина не поспішала заходити в середину, вона відчувала, що має ще один борг. Завтра понеділок, нове життя, буде багато-багато роботи, тож краще закінчити всі незавершені справи сьогодні. Тіна думала про Назара. Ведмежий ліс після п’яти великих стаканів глінтвейну вже не здавався таким аж «ведмежим» і страшним. «Потрібно піти і попросити вибачення. Алкоголь наче вивітрився і мене не хитає». Довго не думаючи, дівчина обійшла хату, взяла курс на праву засніжену верхівку гір і рушила навпростець пустинним полем. Замерзла земля хрустіла під ногами. Тіна підсвічувала собі ліхтариком і бадьоро крокувала вперед. Десь на пів дорозі до лісу вона зрозуміла, що вдягнена прохолодно для такої погоди, однак замість того, щоб повернутись назад, Тіна пішла ще швидше, щоб зігрітись. Коли дівчина нарешті дісталась до лісу, то перспектива йти в обхід пів години їй не сподобалась. Тіна вирішила обрати шлях самурая і піти короткою дорогою через хащі. Дівчина десять хвилин продиралась крізь дерева і чагарники, намагаючись не помічати тутешніх шорохів і звуків, щоб не накручувати себе. Будинку не було видно. Тіна пройшла ще десять хвилин, однак знову нічого. Дівчина подолала ще приблизно пів кілометра шляху у безнадійних пошуках хати Назара, поки її телефон не розрядився на холоді і не потух. Тіна стояла змерзла і втомлена у цілковитій темряві. Їй почулось, що недалеко пробігла якась велика тварина, Тіна повернулась, однак не розгледіла звіра. Потім знову тупіт. Дівчина крутнулась на місці, намагаючись вистежити небезпеку. Потім знову і знову ці звуки. Тіна вертілась у різні сторони, реагуючи на кожен моторошний шорох. Вона остаточно дезорієнтувалась на місцевості і вже не розуміла з якої сторони прийшла і куди їй рухатись далі. Лишалось тільки одне: