Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

— Назар Перестріл, старший пожежний інспектор Івано-Франківської області, дуже радий знайомству,  — чоловік представився та потис руку Ігорю, а потім сільському голові. Ігор був ошелешений, а Степан Олегович лише стримано кивнув. Очевидно, вони вже були добре знайомі, однак голова теж не зрадів, зустрівши Назара.

— Ви тут у справах чи на відпочинок? — тактовно спитав Степан Олегович.

— У справах, відпочинок в мене серед отари та в лісі. Зареєстровано нове підприємство, — Назар кивнув на магазин «Лоренс», який виблискував відполірованою вивіскою. — Приїхав особисто провести інспекцію і видати дозвіл на експлуатацію приміщення. Це не займе багато часу. Проведете екскурсію?

 Спочатку Ігор дуже дипломатично намагався домовитись, щоб перевірка пройшла в інший день. Тіна віддаля дивилась на їхню бесіду, не чула, про що саме говорять, однак помітила, що Ігор весь час стискає кулаки у себе за спиною. «Не добрий знак, розмова навряд дружня». Потім Назара ще окремо відвів в сторону сільський голова і щось йому пояснював на пальцях. Все даремно, довелося таки змиритись з проведенням інспекції. Вона, як і обіцяв Назар, не зайняла багато часу. Він з порогу знайшов купу порушень пожежної безпеки у приміщенні, виписав кілька штрафів і призначив дату наступної перевірки через місяць. До того магазин не мав права працювати.

— Однак у нас заплановано відкриття за три тижні. Приїдьте на повторну інспекцію хоча б через два тижні, — Ігор вже весь аж іскрився від невдоволення.

— Я не бачу підстав порушувати протокол і проводити повторну перевірку раніше. О, зовсім забув, за місяць в мене відпустка на чотирнадцять днів, тож побачимось вже після неї, тобто через півтора місяця. Бувайте здорові, панове!

— Стривайте! — гукнув Ігор.

 Однак Назар пішов собі до машини, не звертаючи на нього уваги. Там на чоловіка чекала вже знайома Тіні жінка – Стефанія. Вони щось жваво обговорювали, а потім пішли разом у магазин «Говерла UA». Ігор тим часом розгублено оглядав порожній бутик «Лоренс».

— І що нам тепер робити? — промовив він ніби сам до себе, проте так, щоб почула і Тіна, і Степан Олегович.

— Домовлятися! З ним можна тільки домовлятися, — відповів сільський голова.

— Тіно, я помітив, ви з інспектором товаришуєте, — звернувся Ігор до дівчини, коли попрощався з Степаном Олеговичем.

— Ну, важко сказати. Пам’ятаєш, ходили чутки, що я стріляла у пастухів. Так от, одним з них був Назар.

— Тобто ви сусіди і добре знайомі?

— Нехай буде так, а що?  — Тіні не хотілось себе пов’язувати якимись особливими дружніми зв’язками з Назаром.

— Чудово. В мене для тебе завдання. Признач йому неформальну зустріч і зроби, будь ласка, так, щоб він був готовий до діалогу.

— Але я не…

— Це робоча задача, — перебив Тіну Ігор, однак одразу подумки насварив себе за грубість і продовжив більш м’яко. — Нам потрібно трохи попрацювати, а потім вирушимо у найкращий заклад серед місцевих. Там жива музика та імениті кухарі, впевнений, що тобі сподобається.

 Тіна також була у цьому впевнена: вона ж створена для таких вишуканих місць. Однак поглянувши на свій одяг: спортивні лосини, звичайний светр, коротка куртка, а зверху кострубате пончо, – Тіна трохи засмутилась.

— Завершимо роботу і підемо на шопінг, обереш собі, що захочеш, аби тобі було комфортно за вечерею.

 Відчувалося, що Ігор мав багатий досвід спілкування з жінками і добре розумів Тінині потреби та бажання. Вони дійсно попрацювали кілька годин за ноутбуками у найближчій кав’ярні. Тіна перевірила, чи вчасно встигнуть доставити замовлене обладнання та меблі, провела дві співбесіди в живу і три у скайпі, написала перелік невідповідностей приміщення вимогам пожежної безпеки, які потрібно усунути. Вони пообідали традиційними місцевими стравами: бограчем і баношем. У холодну погоду хотілось більш калорійної їжі, до того ж на них ввечері чекав вишуканий ресторан. Всім давно відомо: чим крутіший заклад, тим менші там порції і вищі ціни. Особливо не наїсися, тільки отримаєш нові емоції (у кращому випадку).

 Після обіду пара відвідала кілька магазинів, де продавали повсякденний та святковий одяг. Їх тут було не багато, тож для Тіни, яка не любила довго займатися шопінгом, це полегшило завдання. Вона ходила торговими залами, обирала і міряла все, що їй до вподоби, навіть не дивлячись на цінники. А Ігор терпляче чекав у примірочній і тільки мовчки кивав головою, коли йому щось дуже подобалось. Нарешті Тіна зрозуміла, як відчували себе ті моделі, яких раніше він приводив на шопінг у її бутик «Родж». Збагнула, чому вони були такими безтурботними, щасливими і веселими. Невже тепер вона на їхньому місці?

***

 Коли Тіна вже сиділа у ресторані на зручному оксамитовому кріслі та переглядала меню, до їхнього столика підійшов офіціант. Він був одягнений в охайний укорочений смокінг та білі рукавички, а в руках тримав величезний букет троянд у вазі. Офіціант галантно презентував їх Тіні, а тоді поставив на сусідній столик так, щоб дівчина всю вечерю могла милуватися своїми квітами. Потім чоловік приніс  накриту шовковою серветкою срібну тацю для страв. Він одним рухом змахнув накриття і Тіна побачила, що там лежить невеличка коробочка відомого ювелірного бренду. Далі встав Ігор, який до того сидячи задоволено спостерігав за цим дійством і щирим здивуванням Тіни. Він відкрив коробочку. Там лежала золота підвіска у формі маленького ключика, щедро всипана коштовним камінням. Вона так блищала і переливалась від мерехтіння свічок, які горіли на столі, що Тіна просто не могла відвести погляд від прикраси. Ігор підійшов до дівчини ззаду, поцілував у плече і одягнув свій подарунок на її ніжну шию. Тіні аж перехопило подих: такі гарні жести зі сторони чоловіків вона раніше бачила тільки у кіно. Однак дівчина намагалась не виказувати надмірного захвату, а поводилась спокійно і гідно, ніби вона звикла до таких залицянь.