ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов

— Ви були у відрядженні в Луїсбурзі як науковий співробітник?

— Ні, з чоловіком… Із Зотовим. Підкиньте, якщо можете, до центру.

— З радістю. Ви будете наймолодшим доктором, правда ж?

— То й що? Не хлібом єдиним живе людина.

— Навіщо бога гнівити?

— Та й правда, мабуть, не слід.

— А з ким — крім вас, звичайно, — варто зустрітися перед від'їздом? — спитав Константинов. — Хто є в Москві такий, як Зотов?

— Таких, як Зотов, нема, — відповіла Ольга. — Нема й не буде.

— Зотов захистився?

— Ні. Практик. Працював усе життя. Та він будь-якого доктора наук заткне за пояс, так він відчуває й знає Африку. Але він рубає з плеча, а це не всім подобається.

— Дивлячись, що рубати з плеча…

— Ідеї, — всміхнулася Ольга.

— Знову ж таки, дивлячись, які ідеї.

— Довго пояснювати, ви ж не були в Луїсбурзі…

— А з ким з іноземців варто поговорити там?

— У Міністерстві закордонних справ у них нецікаві люди… Хіба що міністерство освіти… Багато молодих, вони широко мислять.

— А серед комерсантів? Там же є німецькі й американські комерсанти, які давно працюють і багато знають. Я маю на увазі крупних бізнесменів, тих, що укладають серйозні угоди і тому зв'язані з серйозними юристами.

— Німці? — перепитала Вінтер. — Я ж не знаю німецької.

— Там є Кірхгоф, Больц, Ханзен…

— Я чула про них, але мене вони чомусь не цікавили.

— А хто з американців? Саусер, Лоренс, Чіккерс, Глебб, Ленсдом?

Вінтер глянула на Константинова з цікавістю:

— І ви ще просите, щоб я вам допомогла?! Та ви ж прекрасно підготувалися до поїздки! Ви назвали імена серйозних американців, я їх знаю. Чіккерс і Глебб цікаві люди, тільки наші вважають їх црушниками, а я гадаю, що це наслідок атавізму шпигуноманії.

— Чому?

— А тому що… Шпигун, по-моєму, має бути дуже розумною людиною. А Глебб улещає, ахає: «О, Радянський Союз, яка чудова країна, ви нас зворушуєте і потрясаєте». Це все — ля-ля… Не вірю людям, котрі хвалять в очі.

— Гірше, коли лають поза очі.

— Краще. Коли хвалять в очі, почуваєш себе зовсім дурною, не знаєш, як поводитись.

— А ви кажіть, що він — дурний чоловік. Ви, звісна річ, збентежені, отже, поводитесь неприродно, а коли людина змушена поводитись неприродно, вона й говорить не те, і робить не так.

— Гаразд, бог з ним, з цим Глеббом… Запишіть телефон… Я поговорю з моїм другом, може, він погодиться розповісти вам дещо.

Повернувшись до себе, Константинов зразу ж узяв папку з кореспонденцією. Телеграма від Славіна була з позначкою: «особливо термінова».

«Чи є відомості про Белью, можливо, росіянина за походженням, працює вантажником в електромережі готелю «Хілтон», приблизно років шістдесяти. Чи є відомості про Джона Грегорі Глебба, родом з Цінцінатті, воював у В'єтнамі, до цього працював у Гонконзі, звідки його відкликали після скандалу з транспортуванням наркотиків».

Константинов запитав у секретаря:

— Відповідь до Луїсбургу вже надіслали.

— По першій позиції негативна, Костянтине Івановичу.

— Зовсім нічого?

— Абсолютно.

— Белью, Белью… Треба подивитися на Беллоу; Белоф, коли думати, що російський німець, Беля, це коли він українського походження, Бєлов, нарешті. Так — широко — дивились?

— Так — не дивились.

— Нехай подивляться. Негайно. А що з другою позицією?

— У нас проходять чотири Глебби, зв'язані з ЦРУ. Річард Пол, тридцять сьомого року народження, але він не працював у Гонконзі, потім…

— Славіна цікавлять ті Глебби, що працювали в Гонконзі.

— Таких двое: Джон і Пітер. Але Пітер не воював у В'єтнамі. Отже, лишається Джон Глебб. Щодо скандалу, до якого він був причетний, то є тільки посилання на «Чайша аналісіз» і «Фар істерн ікономік ревю». Якийсь Глебб був затриманий поліцією в авіапорту в 1966 році, коли британська поліція арештувала людей Лао з чемоданом героїну, оціненого в мільйон доларів.

— Чемодан — як мінімум, три мільйони… Далі?

— Це було в першому повідомленні. Потім ім'я Глебба не згадувалось жодного разу.

— Коли він потрапив до В'єтнаму?

— На початку шістдесят сьомого. Константинов посміхнувся.

— В'єтнам для нього був наче Східний фронт для тих німців, що проштрафились. По-моєму, все сходиться, чи не так? Надіслали матеріали в Луїсбург?

— Чекали вас, Костянтине Івановичу.

— Даремно. Нехай зразу ж відправлять. Яка в нас різниця з Луїсбургом? Три години? Отже, зараз там сьома?

Константинов помилився. Різниця в часі з Луїсбургом була інша.

Глебб

… Глебб прокинувся, наче хтось ударив його. Він ще не збагнув, чому прокинувся, весь облитий холодним потом, пройнятий почуттям якогось липкого страху. Він заплющив очі, мало яка дурниця приверзеться в таку спеку, але в ту ж мить, як тільки заплющив очі, з'явилися чорні, хисткі цифри «шість», «нуль», «сім». Він побачив їх так виразно й так близько, що мимоволі потер пальцями повіки. Розплющив очі, поглянув на годинник — за десять шоста. Він викинувся своїм натренованим тілом з ліжка, прочовгав спітнілими п'ятками по кахляній підлозі, зняв трубку, набрав номер, відчуваючи, як тремтять пальці, діждався, поки на другому кінці проводу зняли трубку, шепнув зовсім тихо:

— Роберт, приїздіть у басейн зараз же. Ні, не можу, я хочу саме зараз поплавати, негайно. Ви розумієте мене? Негайно.

Він поклав трубку, поглянув на годинник: було сім хвилин на сьому. Глебб одягся, похапцем умився й побіг до машини. За десять хвилин він був уже в «Хілтоні», в басейні.

Роберт Лоренс, регіональний резидент ЦРУ, сидів у шезлонзі сонний; обличчя пом'яте, повіки брезклі, синюваті, як у кожного, хто страждає на хронічну ниркову недугу.

— Що трапилося? — запитав стомлено Лоренс. — Я працював до ранку. Що скоїлось?

— Не знаю. Може, поки що й не скоїлось. Я вчора був з Полем, зустріч з росіянином, про якого повідомив Стау, відбулася нормально. Але зараз я раптом подумав: а чому він оселився в шістсот сьомому номері?

— Тому що інших не було… Почався сезон, люди прилітають купатися.

— Чому він найняв саме той номер, у якому ми вербували Розумного? — присунувшись до Лоренса, тихо спитав Глебб.

— Тому що цей номер обладнаний спеціально для росіян… Заради цього ти мене розбудив?

— Не тільки заради цього, бос. Хто нас тоді годував? Хто приносив їжу? Адже тоді страйкували макаки! Нас годував білий, нікому невідомий офіціант. І він був безпалий! А росіяни розшукують безпалого, який працює в «Хілтоні».

— Ви з глузду з'їхали.

— Ні, я при своєму розумі. Я дуже злякався, бос. Цей Славін, у нього диявольські очі, він страшенно розумний!

— А всі інші