За межами кохання - Тетяна Калинова

    -  Де    тебе   носить? -  чую    злобне   з    телефону   і    не   можу    стриматись,    починаю   плакати. 

    -  Кевіне    допоможи.  Будь-ласка.

    -  Кеті ,   що  сталось ?  Де  ти?

     - Я  за   кафе  "Бінго"  заховалась    на    дитячому    майданчику.    Вони     мене     знайдуть .    Мені     страшно   Кевіне.  Їх    четверо   і    вони   п'яні. -  схлипую.

     - Заспокойся   маленька.   Я    вже   їду  .    Я   знаю   де    це.    Знайди    безпечне    місце    і   сиди    там.    Буду    на    місці ,   зателефоную.    Ти    чуєш   мене   Кеті?  -   чую  ,  але   й   тих    чоловіків   вже    чую.   Вони     мене    знайдуть.    Господи ,  допоможи    мені. 

    - Кевіне ,   вони    вже    поруч.    Благаю  ,   швидше.   

    -  Виходь    лялечко.    Тобі    все    одно    не     втекти    від   нас.   -  каже    один    з   них .  

    -   Можливо   вона    вже   втекла.

    -  Ні.  Тут     глухий     кут.    Єдиний    вихід   звідси ,     там    де    і    вхід.    Вона    десь    тут.   Сховалась    і   тремтить    мов    миша.  Так ,    лялечко?  

     -   Он   вона  ,    за   гіркою.  Попалась. -   Все   мені    кінець.  -лунає    в   голові.    Вони    мене   оточили    з    усіх   боків ,   один    вхопив    ззаду    за    горло   і   за  талію  ,   а   інші     почали   стягувати    з   мене    джинсові     штани.  

    -  Не    треба  ,   будь-ласка.   Відпустіть   мене .    -   плачу   і   продовжую   просити.  

    -  Відпустимо  ,   обов'язково   відпустимо  ,   через    годинку.  -  відповідає    мені   на   вухо   той ,   що   тримає   мене .

    -  Чи    через   дві. - регоче   інший.  

    Та   раптом  ,   прямо   на    майданчик    заїжджає   автомобіль   і    світить    на   нас   фарами.   З    нього    вилітає   Кевін    і    наставляє   на    цих   покидьків    пістолет. 

   -  Відпустіть    дівчину ,   негайно.   -   кричить    він .   Мене    відпускають.

   -  Тихо ,  тихо    хлопче.   -  підіймають    руки   виродки. -  Ніхто   її   не   тримає.  

   -  Кеті.    В    автомобіль,    швидко. -  гарчить.   Здається  ,   що   він    зараз   реально   їх    перестріляє  тут.  Я    на   ватяних    ногах   іду    і   сідаю   в   авто.  -  Через   хвилину    тут   буде   поліція.   -   продовжує   Кевін  . 

   -  Ти   чого    братан  ?    Яка   поліція?  Дівка   сама ...   Її  ніхто  не    примушував .   Ти   нічого   не   доведеш . -  Та    Кевін   не   слухає ,   сідає   в   авто    і    різко   розвернувши    його ,  виїжджає    з   цього   клятого    місця.   Більше   я     сюди    не   повернусь.   

    Ми   їхали    дуже    швидко     і   мені    було    дуже    страшно ,    але    я  не   сміла    нічого   сказати.   Бачила   який   він   злий    і   це   теж    лякало.    Та   на    щастя    ми   доїхали    додому ,   не    сказавши   один   одному   жодного   слова.  Я   все   ніяк   не   могла  заспокоїтись ,   сльози  все   ще    текли   по   щоках ,  страшно   подумати,   що    було  б , якби   Кевін  не    приїхав.

   -  Вибач.  -  кажу   ,   щойно   вийшовши   з   авто. 

   - Вибач?   -  кричить   Кевін.  - Ти    що   витворяєш?   Пригод   захотілось?    Ти   уявляєш  ,  що   б   вони   з  тобою   зробили?     Та  на    тобі   не   було  б   живого   місця.   -  закриваю   долонями   обличчя   і   схлипую. 

    -  Я  не   думала    ,   що   так   буде. 

    -   Якого    біса    ти    там   робила?   -   кричить    Кевін .  

    -    Я    працюю    там ,   офіціанткою.  Вже    півтора     місяці .     -  відповідаю    намагаючись    зупинити    потоки    сліз.   

     -    Що    робиш?    Працюєш?   Офіціанткою? - він  підходить   ближче   і    за   підборіддя    підіймає   мою  голову,    щоб   подивитись   в  очі. -    Тобто    весь    цей    час  ,   щовечора     ти    працювала?   -   це   він    здається     не   в    мене   запитав  ,  а    відповів    собі. -    Нахрена?    -  знов   до   мене. 

     -   Я    не    хочу    жити ,    за   чужий    рахунок.

      -   Дурепа.    Кеті ,   яка    ж     ти   дурепа. -   каже    він    і    міцно    мене    обіймає.  -  Я   думав    ти   була    з    Ітаном ,    чи...    ще   з   кимось.

      - Це    не    правда  ,  Кевіне.  -   видихаю   втомлено. -   Все   що     говорять   в    універі  ,    не    правда.    Це    Ітан   розпускає    плітки  ,   бо   я    йому    відмовила.  -  в    нього    розширюються    очі   від   подиву.

     -  Тобто .     Ти    відмовила    йому?   -  киваю.  -   Скотина,   виродок.   Чому   ти    мені   не   сказала?    Я    б   ще    тоді   поставив    його    на   місце   і   припинив   все  це.     

     -   Тому    що    ти    не    запитував...   Ти   мене    ненавидиш   і    сам   зробив    свої   висновки.   

     - Дідько!  -   Кевін   хапається    за   волосся.  -  Я   стільки    часу    думав ,   що   ти ...   Який    же   я   телепень...   -  він   замовк   і   знов   обійняв    мене ,   ще   міцніше.  -  Вибач   Кеті.  Вибач   мені   будь-ласка,     за    все.   -  цілує    мене    в   чоло ,  в    скроню,    в   щоку. 

        Я     такого     ніяк    не    очікувала.    Мабуть     він    дійсно    злякався,    що    ці    придурки   ,    можуть     мені    щось    зробити.   Інакше    як    пояснити ,   таку    зміну   поведінки ?   Не     думаю  ,   що    йому   дуже    важливо   те  ,   що   Ітан   збрехав.   Підіймаю    до    нього    обличчя,     Кевін    гаряче    і    переривчасто    дихає,    дивлячись     на    мої    губи.   Хоче    мене    поцілувати,     але    не    цілує ,    лише      обпалює     їх     своїм    диханням.  А    я    так    цього    хочу ,   хочу   щоб     поцілував.      Він    наближається    і      треться   своїми    губами  ,   об   мої   ,   наче    дражнить,    потім    облизує    мої    губи    кінчиком    язика,     а    мені    здається,    що    я    зараз    втрачу    свідомість ,   від    напруження    і    бажання     відчути    його    смак.    Це    якесь   божевілля.    Хіба   можливо ,   одночасно    і    ненавидіти     і      так     шалено     бажати   його?    І   коли   його    губи   нарешті     накривають   мої ,   я   гучно    видихаю  ,    наче    чекала   цього    все   своє   життя.    Кевін    ледь    посміхається    і     поглиблює   поцілунок.    Здалось  ,    що  я    зараз   втрачу  свідомість  ,   від   цих   відчуттів   і    від   наполегливих    рухів    його    язика   в    моєму   роті  .    Тіло    почало    тремтіти  ,     а   внизу    живота ,    відбувається    щось   дивовижно    приємне.   Він    цілував   мене   довго  ,   то   жадібно   і     наполегливо ,    то    до    запаморочення    ніжно.   Цього   поцілунку  ,   я    точно    не    забуду   ніколи.