За межами кохання - Тетяна Калинова
На роботу потрапляю майже на дві години раніше, ніж потрібно. Шеф звісно здивувався, та сказав, що якщо я так хочу попрацювати, можу йти на кухню, там завжди є робота. Я мила посуд , нарізала овочі на салати і коли прийшов час моєї зміни , була вже добряче втомлена . Але думки про Кевіна і про все що відбулось , мене ніяк не покидали. Я ненавиджу Кевіна , його поведінку , його відношення до мене , його незрозумілі дії. Ненавиджу все, що він говорить і робить. Ненавиджу те, що він ще не знаючи мене , так сліпо вірить своїм друзям. Ненавиджу те, що ніяк не можу викинути його з голови . Ненавиджу все , що з ним пов'язано ... але , без нього здається не можу .
Перевдягаюсь в форму офіціантки і виходжу в зал. Людей поки ще небагато, але так завжди в цей час. Поки що , можна розслабитись. Маневруючи між столиками , збираючи замовлення , на деякий час забула , про свої проблеми.
Як завжди десь біля 9:00 , почали приходити постійні клієнти , алкоголіки і не тільки . Через таких , дуже часто думаю, що я тут затрималась . Потрібно шукати іншу роботу , тому що можна і догратись . Та кожного разу, прийшовши додому , в безпечне місце , відтягую цей процес , тому що начебто все ж минуло добре... Особливо страшно , коли вони напиваються і намагаються розпускати руки. Поки що , мені вдається їх втихомирювати , але мабуть краще не випробовувати долю і шукати іншу роботу. Просто завтра цим і займусь. Ця думка , навіть підняла мені настрій.
Відвідувачів ставало все більше і більше , столики всі вже зайняті . Ми з Амандою , ще одною офіціанткою , з якою працюємо в одній зміні , вже запарились бігати між столиками , ледь встигаємо . Всім же потрібно негайно... Неодноразово помічала , як відвідувачі лапали Аманду за зад , а вона лише хіхікала . Коли я запитала в неї , що це , і як вона так може , вона відповіла , що вона ж з ними не спить, а лише фліртує і дозволяє трошки більше ніж можна , від цього чайові в неї набагато більші. Рекомендувала мені робити так само. Та я краще взагалі буду без чайових працювати , ніж так.
Робочий день завершився , ми ледь не виштовхували з кафе , тих хто вимагав продовження банкету. Нарешті з усім впоравшись , перевдягаюсь і ледь тягну ноги з кафе. Відходжу за ріг , не хочу щоб шеф знов пропонував підвезти , як вже робив неодноразово. Бачу як він виходить разом з Амандою , лапає її за сідниці , а та знов хіхікаючи сідає в його авто. Чомусь я так і думала.
Дістаю телефон з сумочки , щоб викликати таксі і бачу кілька пропущених від зведеного брата .
- Лялечко , привіт . Сумуєш ? - не помітила як неподалік проходила компанія чоловіків. Жах сковав моє тіло , стало важко дихати. - Можемо допомогти розважитись.
- Це ж та сама офіціантка , недоторка , що нас вигнала з кафе. - каже інший.
- Ой не добре , ми ж хотіли веселощів ...
- Нічого , зараз повеселимось. - регоче ще один і підходить ближче . Від нього тхне алкоголем і сигаретами . Їх четверо , всі п'яні. Розумію , що потрібно рятуватись , та не знаю як.
- Відпустіть мене , зараз приїде мій хлопець , він поліцейський. - намагаюсь говорити впевнено.
- Що ж твій поліцейський , дозволяє тобі самій вештатись посеред ночі?
- Та гонить вона, кого ви слухаєте? - каже той , що найближче до мене і хапає мене за груди. - Покажи нам себе, лялечко. - і розриває мою сорочку.
- Допоможіть ! - кричу. Та він дає мені ляпас.
- Закрий свій поганий рот , собі ж гірше робиш. Хлопці , я перший розважусь , а далі як хочете. - Ті троє роблять кілька кроків назад і підкурюють. Це мій шанс. З усієї сили б'ю "першого" в пах і тікаю в темряву , за кафе. Чую як вони кричать .
- Зловіть цю сучку. Я її провчу.
Біжу швидко , як ніколи в житті . Місцевість цю я знаю , все таки півтора місяці тут працюю. Там далі великі сміттєві баки , а ще трохи далі дитячий майданчик. Можна десь заховатись і покликати когось на допомогу. Кевін , потрібно зателефонувати Кевіну. Так і роблю , знаходжу як мені здається безпечне місце і телефоную Кевіну. Пальці тремтять , не з першого разу виходить натискати туди куди потрібно.