Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Олексій

Я не обираюся завдавати шкоди дитині. Принаймні якщо його тато поведеться розумно. Я сподіваюся, що та приставлений до голови пацана пістолет, змусить його одуматися.

Під'їжджаємо до лікарні. Як я й передбачав – мінімальна охорона. Машина з двома бовдурами навпроти головного входу. Вирубуємо їх із Сашком, зв'язуємо, забираємо телефони та рації. Скло машини тоновані, зовні нічого не видно.

Ще двоє біля палати хлопчика. Вирубуємо відразу і їх. Затягуємо бритоголових амбалів Ісматова в комору. Сашко залишається замість них. Для персоналу він нічим не відрізняється від людей Ісматова. Заходжу до палати, приставляю пістолет до скроні пацана та кидаю відео виклик Сеймуру.

- Немає сенсу коментувати. Сам усе бачиш. Через пів години привозиш Мар'яну на старий цементний завод і звалюєш з нашого життя і міста назавжди, і хлопчисько залишається живий.

Не чекаючи на відповідь, даю відбій. По обличчю Ісматова розумію, що він повірив у серйозність моїх загроз. Та я й сам у них вірю.

Поспішаємо піти з лікарні, поки не піднявся галас. По дорозі Сашко ще раз відправляє в нокаут горе-охоронців, тож в нас є час. Перевіряємо наявність в них дозволу на зброю. Очікувано, вони його не мають. Тож дзвоню Сивому та повідомляю, що знешкодили бандитів, які напали на лікарню.

У Сивого не так багато часу, але він встигає барвисто і в обличчях розповісти, що зі мною зробить за самодіяльність. Але мені начхати. Життя Мар'яни важливіше.

Дзвоню Мишкові. Не чекаю, поки він продублює Сивого, повідомляю, що менше ніж через пів години у нас зустріч з Ісматовим на старому цементному заводі. Їдемо туди. Мишкові далі, але повинен встигнути.

Щойно від'їжджаємо від лікарні — чуємо виття сирен, і в дзеркало заднього виду спостерігаємо роботу спецпідрозділу у всій красі.

Фролов повідомляє, що його люди забрали Лейлу. Чудово. В нас є підстрахування. Якщо, звісно, Сеймуру така важлива його сестра, як він каже. До того ж дуже хочу з Лейлою зустрітися особисто.

Мар'яна

Чую шум та крики. Двері відчиняються, точніше відскакують від удару ногою. З риком, схожим на звірячий, у кімнату вривається Ісматов.

- Ах ти, паршива повія! Я тебе прикінчу! - Він замахується на мене, але один з людей, що його супроводжують, перехоплює руку і стає між мною і чоловіком, що розбушувався.

- Сеймур! Якщо ти її вб'єш, постраждає Арсен.

- Зв'яжіть її міцніше і не церемонитися особливо. У машину цю повію. Киньте її в багажник.

Розумію, що Льошка щось вигадав і в мене з'явився шанс. Дуже боюся, що можуть зашкодити дитині. Не знаю хто такий Арсен, але сподіваюся, що він досить важливий для Ісматова.

Олексій

Сашко жене машину до місця зустрічі. Фролів постійно на зв'язку. Намагаємося підгадати так, щоб встигнути одночасно. Розповідаю йому, що сталося в лікарні. Його присвистування не додає мені оптимізму з приводу майбутніх розбирань із Сивим. Начхати. Щоправда, він і сам додає, що життя Мар'яни важливіше. Під'їжджаємо до заводу із двох сторін практично одночасно. Три машини Фролова заходять півколом на площу перед головним входом. Дві машини Ісматова тільки під'їхали — пил ще не встиг осісти.

Нас більше, але кількість зараз не важлива, ми не махатися приїхали. Зупиняємось метрів за 50. Виходжу з машини і йду до Ісматова. Мар'яну дістають із багажника. Вона пов'язана й у крові. Ісматов штовхає її перед собою і вона, пройшовши за інерцією кілька кроків, падає навколішки. Підбігаю до неї, обіймаю.

Притискаю до себе, повторюючи:

- Все добре кохана, все добре, тепер ти в безпеці. - Намагаюся розв'язати вузли, що туго стягують зап'ястя коханої.

Зло дивлюся на Сеймура:

— Якщо ти щось їй зробив... Твоєму синові не жити. З-під землі дістану.

- Подавись своєю повією, на таке навряд чи хтось поведеться. Так що ціла вона і твій недолюдок теж схоже не постраждав. - Сеймур сідає в машину і їде.

- Про що він?? – Заглядаю коханій у вічі. На мить переставши розв'язувати їй руки.

- Льоша, я вагітна.

- Коли ти збиралася мені сказати?

- Ти розв'яжеш мене?

- Вибач. – Звільняю руки Мар'яни від мотузок.

- Коли ти збиралася мені сказати? - Знову повторюю запитання, що муляє мене. І чи збиралася вона взагалі говорити? Після моєї пропозиції вирішити проблему.

- Я тільки сьогодні зробила тест, Льоша. Я залишу цю дитину. Я не пред'являтиму тобі жодних претензій щодо батьківства.

Я думав, у цей день мене розлютити більше, ніж є, вже не можливо. Але кохана жінка здатна багато на що.

- Та ким ти мене вважаєш? – Додаю з десяток міцних матюків, згадуючи всіх святих і прабатьків. При цьому не випускаю кохану з обіймів. Збираюся з духом, щоб попросити її стати моєю дружиною. Але підкочує кавалькада поліційних машин. З броньованого джипа спецпідрозділу виходить Сивий. Іде до мене на ходу дістаючи наручники. Підходить, заводить мені руки за спину і, клацаючи наручниками, голосно каже:

- Тигров Олексій Олександрович, Ви заарештовані за напад та спробу вбивства неповнолітнього Арсена Ісматова! - на вухо додає так, щоб ніхто не чув: - Тільки не кип'ятись. Все розрулимо. Вважай, що це виховна робота за самодіяльність. Фролова та бульдогів своїх тільки притримай, щоб не ускладнювати.

Мовчки киваю Сивому. Повертаюся до Фролова:

- Не кип'ятись, все під контролем. Мар'яну відвези до мого дому і не спускай очей.

Виховний процес у Юрки на найвищому рівні – наручники затяг туго, та й у поліційну машину посадив не дуже ніжно.