Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Понеділок
Мар'яна
Прокидаюся одна. Льошка вже пішов? Або його не було, і це все мені наснилося?
Хоча... Сліди його присутності всюди в моєму домі... І в моєму ліжку... І в мені...
Солодко потягаюся. Все тіло ниє, особливо там. Згадую, як він підхопив мене на руки, зірвав футболку і поклав у ліжко. А потім… Мм!!
Дідько! Час! Я на роботу спізнююся! Напевно, Льошці треба було раніше. Починаю швидко збиратися. На столі записка:
«Мар'яно, я передзвоню. Вибач за футболку. Пін-код 1746»
Який пін-код? Під запискою виявляю платинову банківську картку.
Я вб'ю його…
Тиждень затримки. Треба дорогою на роботу зайти до аптеки.
Олексій
Даремно таки Мар'яну не розбудив. Але вона так солодко спала. Шкода було. А мені потрібно раніше сьогодні на роботу. Мишко смс надіслав. Щось нарив. Пише, що терміново. Такі плани на ранок були! А я навіть і не привітався. А що як Мар'яна вирішить, що я втік? Треба подзвонити їй одразу після розмови з Фроловим. І квіти надіслати. На роботу! І столик у ресторані замовити.
Заходжу до офісу, секретарки ще немає. Натомість Фролов на мене вже чекає. Сподіваюся, не сидів усю ніч у машині в мене під будинком? Сорочка свіжа.
- Привіт, братику. Ти як раз вчасно. Кава вже на підході.
- Чудово! І розказуй, чого така терміновість?
- Я знайшов Лейлу, але поговорити з нею не вийде. Це не реально - вона на сильнодійних заспокійливих. Дізнатися мало що вдалося - лікарська таємниця та інша фігня. Відомо лише, що потрапила вона після групового зґвалтування до лікарні. Там намагалася накласти на себе руки. Після чого батько влаштував її у приватну психіатричну клініку. Ось такі пироги.
- Ісматова зрозуміти можна, тільки я тут до чого?
- У її речах виявили твою візитку. Схоже, це єдина зачіпка.
- Тобто, за їхньою логікою, я мало того, що зґвалтував Лейлу, так ще й візитку свою залишив?
- Логіку розлютованого брата нам не зрозуміти. Правильно Сивий сказав, схід справа тонка. До речі, Сивий перевірив, що офіційно проти тебе нічого немає. Там взагалі у справі нічого немає, окрім твоєї візитки.
- Так, ситуація... І поговорити із Сеймуром навряд чи вийде?
- Я намагався домовитись про зустріч. Крім прокльонів - жодного конструктиву.
- Я зрозумів. Прийдеться вирішувати кардинально.
- Мені це зробити?
– Ні. Я зв'яжусь із професіоналами.
- Ок. Не можу сказати, що я засмучений, братан.
- Не сумніваюся.
Поступово офіс починає заповнюватися людьми. Але ми з Фроловим вже обговорили всі слизькі моменти та перейшли до повсякденних робочих питань.
Звільняюся лише ближче до обіду. Пригадую, що так і не зателефонував до Мар'яни. Якщо вона захоче мені відважити чергову ляпас, прийму з вдячністю.
Зважився на героїчний (з урахуванням вранішнього свого відходу) вчинок: Заїхати до неї на роботу з квітами та тортом. Не заморочуюся, сідаю в машину з водієм, дорогою замовляю термінове доставлення квітів і торта прямо до ветеринарної клініки. Під'їжджаю практично одночасно із кур'єром. Встигаю перехопити його до появи Мар'яни. Заходжу до клініки з букетом з 15 величезних червоних троянд і не маленького розміру тортом.
Мар'яна виходить з кабінету, демонстративно обмахуючись як віялом, залишеною у неї на столі банківською картою. Дурне це звичайно було. Але залишати гроші за порвану футболку напевно було б ще дурнішим. Або може треба було ось так ось, торт та квіти? І все? Судячи з обличчя Мар'яни з картою я дав маху.
Підходжу до неї та інстинктивно заплющую очі в очікуванні чергового заслуженого ляпаса.
Мар'яна
Ну що ж, сьогодні у мені як у тому анекдоті – у туалеті дві смужки. І це не зв'язок глючить. Я вагітна! Хто б сумнівався! Я щаслива! Льошкина дитина! Ось тільки, чи порадує це його? Сьогоднішня ніч була…. Це було неймовірно! А ось ранок. Як відро холодної води.
Що далі? Контрастний душ щодня? А воно мені треба? Та ще й лякає, що знову він був не тверезий…
Хоч би зателефонував. Я, звичайно, розумію, неприємності на роботі, але... Сам же сказав: «Мар'яно, ти мені потрібна!» Але виходить, я йому потрібна просто розслабитися після роботи? Зняти нервове напруження?
Що там за шум у коридорі? Виходжу з кабінету. Упс! Льошка! Власною персоною! З букетом та тортом! Дістаю банківську картку, демонстративно обмахуюсь нею. Зрозуміє, що образив? Замружився, явно чекає на ляпас. Значить, зрозумів. Може, не все так погано?
Руки в нього зайняті. Чудово! Засовую карту в кишеню його дизайнерського пальця. Мовчки. Повертаюся до нього спиною, роблю кілька кроків у бік свого кабінету. А чому, власне? Зупиняюся та повертаюся. Забираю торт та квіти. А от тепер йду до кабінету. Чую ззаду зітхання полегшення.
Ні, Льошенько, так легко ти не відбудешся! Просто я голодна. З тортом ти вгадав вчасно. І навіть запам'ятав якийсь мій улюблений! А квіти… Їх треба у воду поставити.
Олексій
Щось я зовсім смиканий став із цією плюгавкою. Думав знову від неї ляпаса отримаю. Торт та квіти взяла – вже добре. Не все втрачено?
І ось ще згадалося. Гумкою минулої ночі ми знову таки не користувалися... Шанси, що Мар'яна завагітніє, подвоїлися. Ну, японський городовий!
Поки їдемо до офісу думки скачуть як скакуни Газманова. Чи хочу я дитину? Від Мар'яни? Так! Зараз? Не вчасно! А раніше думати? А коли? Або чим? А що робити, якщо вона вже вагітна? Що робити… Спершу з Ісматовим розібратися.
Набираю номер старого друга.
- Салам, Саїд. Справа є. Треба проблему одну порішати.
- Салам, Льоха. Чув уже…
- Вирішиш?
- Як завжди…
- Дуже вдячний буду.
- Дуже багато не треба. Такса звичайна.
- Ок. Відбій.
Телефонний дзвінок. Сивий дзвонить. Відповідаю.
- Привіт, Леха. Потрібно зустрітися. Їду у твій офіс. Фролову вже зателефонував.