Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
— На жаль, у нас усі столики заброньовані, — повідомляє адміністратор.
— І навіть на барі немає вільного місця?
— Так, — звучить мій вирок.
Ну не чекати ж на зведеного брата біля дверей у сліпій надії, що він вийде покурити? Може, через стільки років він позбавився шкідливої звички. Я нічого про нього не знаю, а соцмереж Алекс не веде.
— Ясно, дякую, — киваю я.
Іду до дверей, але потім різко зупиняюся. Треба було сказати, що мої друзі відпочивають у головному залі! Чорт, мізки зовсім не працюють.
Обертаюся, шукаю поглядом адміністратора.
По спині біжить холодок, бо хтось заходить у ресторан.
— Так, я зараз зайнятий. Бувай, — каже чоловік до болю знайомим голосом.
Алекс. Тут. За моєю спиною.
Назад дороги немає.
Я роблю крок уперед і театрально скрикую. Широко змахую руками, вдаючи, що послизнулась. І лечу вперед. Прямо в обійми зведеного брата.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно