Хибні мрії - Ліана Меко
Сьогодні Кіра займала стійку позицію, до неї ставилися серйозно та з повагою. Їй би натхненно летіти на тренування, але вона ледь-ледь переставляла ноги. Вона не виспалася: до другої ночі сиділи в Андрія в машині, не могли розлучитися.
Кіра усміхнулася спогадам. На серці потеплішало, ледь з'явився в пам'яті образ її коханого. Але ж відразу й скисла, згадавши, що тренер обіцяв з осені істотно збільшити навантаження в блоці фізпідготовки. Не впасти б у непритомність від недосипання і раптового для розслабленого організму ударного тренування.
Нарешті почали підтягуватись учні. Вони вітали одне одного як добрі друзі, які не бачилися ціле літо. Тут була своя особлива атмосфера. Тільки заради цього варто тут бути. Куточок, де не було місця ворожнечі, агресії, суперництву. І Кіра тут була "своїм хлопцем". Ось підходили старші хлопці, хтось вітав її стриманим кивком, хтось махав рукою. І Кіра у відповідь їм усміхалася легкою, але щиро усмішкою. Як не крути, а вона тут на своєму місці, немов удома, немов у родинному колі. Останніми приходили діти. Діти шести-семи років займалися разом з дорослими хлопцями, завдяки чому, за словами тренера, «досягався позитивний педагогічний ефект».
- Кирюха, при-ві-іт! – раптом на дівчину налетів, ледь не збиваючи з ніг, рудоволосий хлопець у супроводі менш енергійного, але такого ж рудоволосого брата.
- Ох, Ігнат... - Кіра докірливо подивилася на хлопця, відштовхуючи невгамовного від себе. Поняття особистих меж цьому засранцю було невідомо. Проте за секунду дівчина вже широко посміхалася, обіймаючи хлопців.
- Ти якось змінилася. Нова зачіска? - Оглянувши її з ніг до голови, запитав Ігнат, звільнившись від її обіймів.
- Це груди. - гучним змовницьким шепотом підказав йому брат.
- А-а-а… - задумливо простягнув перший, оглядаючи «зону», що так змінилася, а потім наблизився і нею і грайливо підморгнув: - Покажеш?
Дівчина закотила очі і жартівливо вдарила Ігната кулаком у плече. Жарти з приводу грудей, які казна-звідки взялися, супроводжували її вже більше року, вона встигла до них звикнути і вже давно не соромилася. Ігнат і Ваня були їй майже друзями, і в цих жартах не було злого наміру. Просто хлопцям у пубертаті складно залишати поза увагою подібні речі.
– Як провела літо? - Запитав Ваня, спершись на стіну поруч з Кірою.
- Насичено. – із загадковою усмішкою відповіла Кіра, і щоб попередити подальші розпитування, запитала у відповідь: - Ну, а ви? Виграли свій півмарафон?
Ваня тут же широко посміхнувся, всім своїм виглядом показуючи, як він пишається собою:
- Ха, це було як два пальці... Правда, Ігнат?
Ігнат ображено скривився і відвернувся. Ваня просто знущався з брата, такі вже вони були, ці два рижики, два таких різних близнюки. Вічно штурхали один одного, підколювали, але це все було якось по-доброму, без наміру по-справжньому образити чи зачепити. Ігнат на початку літа тільки й робив, що хизувався своїми здібностями та витривалістю. Запевняв, що півмарафон виграє з легкістю, а потім візьме і ультрамарафон. А з рештою не пробіг навіть половини дистанції. Всі чудово знали, включаючи Ігната, що йому не під силу біг, ні на короткі, ні на довгі дистанції. Він був сильний, дуже сильний фізично, але легка атлетика йому не підходила від слова «зовсім». І своєю порожньою балаканиною він просто привертав до себе увагу.
- Ну-ну, запевняю тебе, свої 2 кілометри ти пробіг ефектніше, ніж Усейн Болт. - Поплескавши Ігната по плечу, підтримала глузування Кіра, ледве стримуючи сміх.
Ігнат пирхнув і відкинув руку Кіри:
- Розумна, так? Щоб ти знала Усейн Болт - спринтер. А це був стаєрський біг. І взагалі... подивлюся я на вас сьогодні, розумники. Ви й години не витримаєте, здохнете ще на силових.
- Не вмирати і не здаватись! – піднявши кулак вгору, з урочистим виглядом промовила Кіра улюблений девіз їхнього тренера.
Але ось двері відчинилися, і в зал увійшов Михайло Андрійович, в секунду стираючи посмішки з обличь учнів.
Хлопці переглянулися і розійшлися, щоб вишикуватися в шеренгу і як належить привітати тренера. Тренер квапливо пройшовся по залі. Встав навпроти шеренги, виконавши привітальний уклін, дочекався, поки у відповідь таким же чином його привітають учні, окремо звернувся до нових учнів із коротким напуттям, без зайвих слів привітав із початком нового навчального року та нагадав про збільшення навантажень.
По залі пройшла хвиля зітхань жертв, що йдуть на ешафот.
- Це ще що таке? Кого налякали зайві десять віджимань? – обурився Михайло Андрійович. Кіра з Ванею, швидко переглянувшись, невесело посміхнулися: всі розуміли, що десятьма зайвими віджиманнями справа не обійдеться, роботи буде в рази більше. - Отже, почнемо. - Плеснувши в долоні, голосно промовив тренер. - Розминка.
Учні почали розповзатися по залі, поділяючись на два ряди, щоб не заважати один одному. Кіра почала розминати шию і плечі, коли краєм ока помітила рух праворуч і побачила людину, що увійшла до зали.
Ось він прямує до тренера, тисне йому руку. Хлопець стоїть спиною до неї, але, судячи з привітного виразу обличчя тренера, той йому знайомий. Новий учень? Але тренер не сприймає запізнень, а цей затримався хвилин на десять, не менше. Може, просто знайомий?
Кіра змушує себе повернутися до розминки, і починає розтяжку. У цей момент хлопець повертається та оглядає зал та присутніх. Їй видно лише його профіль, і стоїть він досить далеко, але вона раптом завмирає статуєю. Світ навколо з гуркотом перевертається та завмирає.
