Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Навіть Сократ не пив своєї чаші з отрутою так спокійно, як пив свій хінін Швейк, на якому лікар Ґрюнштейн випробовував усі види тортур.

Коли Швейка в присутності лікаря загортали в мокре простирадло, він на запитання лікаря, як йому це подобається, відповів:

— Голошу слухняно, пане старший лікарю, почуваюся, як на пляжі або на морському курорті.

— А ревматизм ще тримається?

— Голошу слухняно, пане старший лікарю, чогось не кращає.

Швейка піддали новим тортурам.

У цей час вдова піхотного генерала баронеса фон Боценгейм мала дуже багато клопоту з розшуками вояка, що про нього «Богемія» недавно вмістила статейку, в якій розповідалося, як він, каліка, наказав везти себе у візочку до призивної комісії і гукав: «На Белград!» Уміщуючи цей патріотичний заклик, редакція «Богемії» закликала читачів збирати гроші на користь лояльного героя-каліки.

Управління поліції допомогло встановити, що прізвище цього вояка Швейк, і далі справа пішла вже легше. Баронеса фон Боценгейм взяла з собою компаньйонку і камердинера з кошиком та й поїхала на Градчани.

Бідолашна пані баронеса зовсім не уявляла собі, що значить лежати у військовому лазареті гарнізонної тюрми. Двері тюрми їй відкрила візитна картка. У канцелярії з нею розмовляли дуже чемно. За п’ять хвилин баронеса вже знала, що розшукуваний нею «der brave Soldat» лежить у третьому бараку, ліжко № 17. Її супроводив зовсім збитий з пантелику доктор Ґрюнштейн.

Швейк після звичної денної процедури, приписаної лікарем Ґрюнштейном, саме сидів на ліжку, оточений групою схудлих, як хорти, виголоднілих симулянтів, які й досі не здавали позицій і запекло воювали з лікарем Ґрюнштейном з приводу суворої дієти.

Коли б хто послухав їхню розмову, то подумав би, що опинився у товаристві кулінарів вищої куховарської школи або на гастрономічних курсах.

— І звичайнісінькі лойові шкварки можна їсти, поки вони ще теплі, — оповідав один, який лежав тут із хронічним катаром шлунка. — Коли лій починає шкваритися, їх треба видушити насухо, посолити, посипати перцем, і, я вам скажу, ніякі гусячі шкварки їм тоді не пара.

— Не дуже там з гусячими шкварками. Свинячим шкваркам умитися треба перед ними, — сказав чоловік з раком шлунка. — Нема нічого смачнішого за гусячі шкварки. Ясно, їх треба шкварити, аж поки стануть золотисті, як це роблять жиди. Беруть тлусту гуску, здирають сало разом із шкірою і смажать.

— А знаєте, ви помиляєтеся щодо цих свинячих шкварок, — зауважив Швейків сусіда. — Звичайно, я кажу про шкварки з домашнього сала, або, як їх називають, домашні шкварки. На колір вони не брунатні і не жовті. Це мусить бути щось середнє між цими двома відтінками. Такі шкварки не повинні бути ні надто м’які, ні надто тверді, і нізащо не мусять хрумтіти, бо тоді вже вони перепалені. Вони мусять танути на язиці, але вам не повинно при цьому здаватися, ніби сало тече по вашому підборідді.

— А хто з вас їв шкварки з кінського сала? — почувся чийсь голос, але ніхто не відповів, бо в палату вбіг фельдшер.

— Всі на ліжка! Сюди йде якась велика княгиня. Не показуйте брудних ніг з-під ковдри!

Навіть сама велика княгиня не могла б увійти з такою пишністю, як це зробила баронеса фон Боценгейм. За нею ввалився цілий почет, якому не бракувало навіть лазаретного фельдфебеля-рахівника. У цих відвідинах він вбачав таємну руку ревізії, яка відірве його від повного жолоба в тилу і кине на поталу шрапнелі десь під дротяні загородження на фронті.

Він був блідий, але ще блідіший був лікар Ґрюнштейн. Перед його очима танцювала маленька візитна картка старої баронеси з титулом: «Вдова генерала» і все те, що могло бути пов’язане з цим титулом: зв’язки, протекції, скарги, переведення на фронт та інші загрозливі речі.

— Ось і Швейк, — сказав лікар з удаваним спокоєм, привівши баронесу фон Боценгейм до Швейкового ліжка. — Зносить усе дуже терпеливо.

Баронеса фон Боценгейм сіла на приставлений до Швейкового ліжка стілець і сказала:

— Чеський фояк, тобрий фояк, калік-фояк, пути топлесний фояк, я туже любиф чеський австрієць. — При цьому вона гладила Швейка по непоголеному обличчі і вела далі:

— Я читала фсі газет, я вам принести хамати, кусайт, смоктайт, курить, чеські фояк — топрий фояк! Johann, kommen Sie her![59]

Камердинер, який нагадував своїми скуйовдженими бакенбардами розбійника Бабінського[60], притяг до ліжка чималий кошіль, тоді як компаньйонка старої баронеси, висока дама з заплаканим обличчям, сіла до Швейка на ліжко і поправляла у нього за спиною солом’яну подушку, бо була переконана, що саме так належить поводитись з хворими героями.

Баронеса тим часом виймала з кошика подарунки. Дюжину смажених курчат, загорнутих у рожевий атласний папір і перев’язаних чорно-жовтою шовковою стрічкою, дві пляшки якогось лікеру, погіршеної через війну якості, з етикеткою «Gott, strafe England»[61]. На другому боці пляшки були зображені Франц Йосиф з Вільгельмом, які трималися за руки, начебто хотіли гратися в «кролика в ямці»: «Ти не в силі вже скакати, поможу тобі стрибати». Потім баронеса витягла з кошика ще три пляшки вина для одужуючих і дві коробочки сигарет. Вона елегантно розклала все на порожньому ліжку біля Швейка.

Тут-таки з’явилася і гарно оправлена книжка «Картинки з життя нашого монарха», її написав заслужений головний редактор нашої теперішньої урядової газети «Чехословацька республіка». Він ладен був тоді скочити за Франца Йосифа у воду. Були на ліжку також плитки шоколаду з тим самим написом «Gott, strafe England» і, знову ж таки, з портретом австрійського і німецького монархів. Але тут вони вже не трималися за руки, а стояли окремо, обернувшись один до одного спиною. Поруч баронеса поклала гарненьку подвійну щіточку для зубів з написом «Viribus unitis»[62], щоб кожний, хто буде чистити зуби, згадував Австрію. Елегантним і дуже потрібним на фронті в окопах даруночком був манікюрний гарнітур. На коробці був малюнок, на якому рвалася шрапнель і якийсь чолов’яга в касці з багнетом кидався в атаку. Під малюнком стояв напис: «Für Gott, Kaiser und Vaterland»[63]. На пачці печива малюнка не було, зате на ній написали такий вірш:

Österreich du edles Haus,

steck deine Fahne aus,

lass sie im Winde wehen,

Österreich muss ewig stehen!

з