Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

це в газету, ще й заголовок ушкварить: «Знущання з вояків». Але й цього було людям замало. Брали вище: писали депутатам у Відень, щоб заступилися за них, а ті вже почали натирати перцю в ніс, кому треба. Сиплються в парламенті запитання одне за одним, і про це, і про тамте, а чи відомо урядові, що наш пан полковник велика тварюка? Міністр прислав до нас комісію. Ось тоді вже один з наших, на прізвище Франта Генчль з Глибокої, і дістав два роки тюрми, бо саме він звернувся був у Відень до депутатів з помсти за того ляпаса, що дістав на учбовому пляцу від пана полковника. Потім, коли комісія забралася, наш полковник наказав вишикувати всіх у шеренги — цілий полк так, як був, і сказав, що солдатська морда була, є і буде солдатською мордою, вона мусить тримати язика за зубами і служити, а коли щось комусь не подобається, то це і є порушення дисципліни. «Ви, негідники, думали, що ця комісія вам поможе, — казав наш полковник, — а вона гівно вам помогла. А тепер кожна рота нехай пройде повз мене і вголос повторить те, що я сказав».

Ми йшли рота за ротою, рівняючись направо, де стояв полковник, рука на ремені карабіна, і на всю пельку горлали: «Ми, негідники, думали, що ця комісія нам поможе, а вона нам гівно помогла».

Наш полковник реготав, аж за живіт тримався, аж поки підійшла одинадцята рота. Йде — земля двигтить, а коли порівнялися з нашим полковником, то ані пари з уст. Наш полковник розчервонівся, як індик, і повернув одинадцяту роту назад, наказавши повторити усе спочатку. Але рота марширує і знову мовчить, лише ряд за рядом нахабно дивиться нашому полковникові в очі.

«Ruht!»[57], командує полковник, а сам гасає по подвір’ї, гарапником ляскає по халявах і плюється. Аж потім раптом зупинився та як ревне: «Abtreten!»[58] Сів на свою кобилу і гайнув за браму. Ми чекали, що станеться з одинадцятою ротою, а воно нічого. Ждемо день, другий, цілий тиждень, а воно й далі нічого. Полковник у казармах не з’являвся, з чого і солдати, і старшини, і офіцери дуже раділи. Потім нам прислали нового полковника, а про старого розповідали, буцімто він у якомусь санаторії, бо власноручно написав листа найяснішому цісареві, що одинадцята рота збунтувалася.

Наближався час післяобіднього обходу. Військовий лікар Ґрюнштейн ходив від ліжка до ліжка, а за ним фельдшер із записною книжкою.

— Мацуна!

— Тут!

— Клістир і аспірин. По́корний!

— Тут!

— Промити шлунок і хінін! Коваржік!

— Тут!

— Клістир і аспірин. Котятко!

— Тут!

— Промити шлунок і хінін!

І так всіх — одного по одному, безжально, механічно і грубо.

— Швейк!

— Тут!

Лікар Ґрюнштейн глянув на новоприбулого.

— На що хворієте?

— Голошу слухняно, в мене ревматизм.

Лікар Ґрюнштейн за час своєї практики звик бути з хворими чемно-іронічним. Цей спосіб діяв набагато сильніше, ніж крик.

— Ось воно що! Ревматизм, — промовив він до Швейка. — Це у вас, дійсно, тяжка хвороба. Воно й справді прикрий випадок дістати ревматизм саме в той час, коли йде світова війна і людина рветься в армію. Думаю, що вам це страшно неприємно.

— Голошу слухняно, пане старший лікарю, мені це страшно неприємно.

— Ич, який! Йому неприємно! Дуже гарно з вашого боку, що ви з тим ревматизмом якраз тепер про нас згадали. В мирні часи такий бідолаха вистрибує собі, як козеня, але як вибухне війна, у нього зразу ж виникає ревматизм і перестають служити коліна. Болять у вас коліна?

— Голошу слухняно, болять.

— І цілу ніч не можете заснути, чи не так? Ревматизм — дуже небезпечна, болюча і тяжка хвороба. Ми вже з ревматизмами маємо добрий досвід. Сувора дієта та й інші способи лікування дуже допомагають. Ви тут видужаєте швидше, ніж у Піщанах, і помаршируєте на фронт, аж за вами закуриться.

Обернувшись до фельдшера, лікар сказав:

— Пишіть: «Швейк, сувора дієта, двічі на день промивання шлунка і раз на день клістир». А як далі буде — побачимо. Поки що відведіть його до процедурної, промийте шлунок, а коли оговтається, поставте клізму, тільки таку, знаєте, конячу, щоб кликав усіх святих на поміч та щоб той його ревматизм злякався і притьмом вискочив з нього.

Звертаючись до всіх, лікар виголосив промову, сповнену чудових і розумних сентенцій:

— Ви не думайте, що маєте перед собою якогось дурного бика і можете йому замилювати очі. Мене ваша поведінка зовсім не виведе з рівноваги. Я знаю, що всі ви симулянти і хочете дезертирувати з армії. Відповідно до цього я з вами й поводжуся. Я вже мав справу з сотнями таких героїв, як ви. На цих ліжках лежало таких достобіса, і їм не бракувало нічого іншого, окрім бойового духу. Тоді, коли їхні товариші боролися на фронті, вони гадали, що валятимуться в постелях, будуть діставати харч для хворих і чекати, поки війна перешумить. Але вони з біса помилилися. То й ви, лобуряки, помиляєтеся. Ще зо двадцять років зі сну кричатимете, коли вам привидиться, як ви тут у мене симулювали.

— Голошу слухняно, пане старший лікарю, — відізвався хтось тихо з ліжка під вікном, — я вже видужав. Я ще вночі помітив, що моя задуха минула.

— Як прізвище?

— Коваржік. Голошу слухняно, мені призначено клізму.

— Добре, за клістир не переживайте, вам його ще поставлять на дорогу, — вирішив лікар Ґрюнштейн, — щоб ви не нарікали, ніби вас тут не хотіли лікувати. Ну, а тепер усі пораховані хворі гайда з фельдшером — кожний дістане те, що йому належить.

І справді: кожний дістав призначену йому солідну порцію. Деякі при цьому намагалися вплинути на виконавців лікарського наказу благаннями або погрозами — мовляв, вони теж запишуться в санітари, і, можливо, теперішні санітари колись ще потраплять їм до рук. Швейк тримався хоробро.

— Не щади мене, — заохочував він ката, який ставив йому клістир. — Не забувай, що ти складав присягу. Навіть коли б тут лежав твій рідний брат або батько, став їм клістир не кліпнувши оком. Пам’ятай, що на цих клістирах тримається Австрія. Ми переможемо.

Другого дня, під час обходу, лікар Ґрюнштейн спитав Швейка, як йому подобається в лазареті.

Швейк відповів, що установа акурат така, як треба, і до того ж благородна. В нагороду за це дістав