Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Швейк пішов з фельдфебелем до канцелярії і дорогою через подвір’я курникав під ніс:
Як я ще був маленький,
Гадав: війна — це жарт!
Зо три дні повоюю
Та й ве́рнуся назад.
У той час, як у канцелярії черговий офіцер горлав на Швейка, що таких типчиків, як він, Швейк, треба розстрілювати, вгорі в лазаретних палатах комісія мордувала симулянтів. Із сімдесяти пацієнтів врятувалися тільки двоє. Один був без ноги: відірвало гранатою, а другий мав справжню костоїду. Лише ці не почули слівця «tauglich», а решту, зокрема і троє вмираючих сухотників, було визнано придатними до військової служби.
Старший штаб-лікар не відмовився від нагоди виголосити промову, що перепліталася з найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — була дуже коротка. Всі вони — худоба і лайно, але коли відважно воюватимуть за найяснішого цісаря, вони знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певен — усіх їх чекає мотузка.
Якийсь молоденький військовий лікар з чистою і не зіпсованою поки ще душею попросив у старшого штаб-лікаря дозволу теж виголосити промову. Його промова відрізнялася від промови начальника оптимізмом і наївністю. Говорив він по-німецьки.
Цей молодик довго розводився про те, що кожний, хто покине лазарет, аби повернутися до своїх полків на фронт, мусить бути переможцем і рицарем. Він переконаний, усі вони вправно володітимуть зброєю на полі бою і будуть чесні в усіх справах — як воєнних, так і приватних. Вони будуть непереможними вояками і завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгена Савойського[68]. Своєю кров’ю вони, мовляв, удобрять поле слави монархії і переможно докінчать завдання, поставлене перед ними історією. Сміло, відважно, нехтуючи своїм життям, кинуться вони вперед під пошарпаними знаменами своїх полків до нової слави й нових перемог.
Потім у коридорі головний штаб-лікар сказав цій наївній людині:
— Колего, можу вас запевнити, що все це марно. З цих негідників ані Радецький, ані той ваш принц Євгеній Савойський не виховали б вояків. Звертайтеся до них по-янгольськи чи по-бісівськи — один дідько. То є банда.
ШВЕЙК У ГАРНІЗОННІЙ ТЮРМІ
Останнім притулком людей, що не хотіли йти на війну, була гарнізонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, якому, на його погляд, звання математика не дозволяло стріляти з гармат, і тому він поцупив у одного поручника годинник, аби тільки дістатися до гарнізонної тюрми. Зробив це цілком свідомо. Війна йому не імпонувала і не чарувала його. Він вважав ідіотизмом стріляти у ворога і вбивати шрапнеллю й гранатами по той бік фронту таких самих нещасних позаштатних учителів математики.
— Не хочу, щоб мене ненавиділи за насильство, — сказав цей учитель сам собі і спокійнісінько вкрав годинника. Насамперед лікарі обслідували його психічний стан, але коли він заявив, що хотів розбагатіти, його відправили в гарнізонну тюрму.
Таких людей було багато. Вони сиділи в гарнізоні за крадіжку або шахрайство. Ідеалісти і неідеалісти. Люди, які вважали військову службу джерелом особистих прибутків, різні там військові бухгалтери, тилові і фронтові старшини, що чинили всілякі ошуканства з провіантом і жовнірською платнею, а крім них, дрібні злодії, у тисячу разів чесніші за тих харцизників, які їх сюди засадили. Тут, у гарнізонній тюрмі, сиділи й солдати за різні провини суто військового характеру: за порушення дисципліни, за спробу підняти заколот, за дезертирство. Окремо слід назвати політичних в’язнів. З них 80 відсотків було зовсім невинних, а з цих знову-таки 99 відсотків — засуджували.
Апарат військових слідчих був неперевершений. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом. Ореол колишньої сили і слави оберігався судами, поліцією, жандармерією і бандою продажних донощиків.
В кожній військовій частині Австрія мала своїх шпиків. Вони доносили на своїх товаришів, хоч і спали поруч них, на одних нарах, а під час походу ділилися шматком хліба.
Для гарнізонної тюрми постачала матеріал також державна поліція — пани Кліма, Славічек[69] і К°. Військова цензура спроваджувала сюди авторів листування між фронтом і тими, кого вони залишили вдома в розпачі. Жандарми приводили сюди і зовсім літніх селян, які жили вже на утриманні дітей. Вони посилали на фронт листи, намагаючись у них втішити своїх рідних або змальовуючи хатні злидні, а військовий суд пришивав їм за це зраду і вліплював по дванадцять років ув’язнення.
З градчанської гарнізонної тюрми дорога вела через Бржевнов на Мотольський плац. Попереду, в супроводі багнетів, ішла людина в наручниках, а за нею їхав віз із домовиною. І на Мотольському плацу звучала уривчаста команда: «An! Feuer!»[70].
А потім по всіх полках і батальйонах зачитували ще один полковий наказ про розстріл рекрута. А як же інакше? Таж він посмів збунтуватися, бо пан капітан ударив шаблею його жінку, коли вона, прощаючись, ніяк не могла відірватися від чоловіка.
А в гарнізонній тюрмі трійця — старший тюремний наглядач Славік, капітан Лінгардт і фельдфебель Ржепа, на прізвисько «кат» — виконували свою роботу. Скільки то людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках! Можливо, капітан Лінгардт і в республіці продовжує залишатися капітаном. Я бажав би тоді, щоб йому зарахували роки служби в гарнізоні. Славікові і Клімі державна поліція ці роки вже зарахувала.
Ржепа повернувся до цивільного життя і свого давнього ремесла майстра-муляра. Можливо, він член патріотичної організації в республіці.
Старший тюремний наглядач Славік у республіці прокрався і сидить тепер у тюрмі. Не вдалося йому в республіці кинути якоря так, як це пощастило іншим військовим панам.
***
Цілком природно, що тюремний наглядач Славік, приймаючи Швейка, кинув на нього погляд, сповнений німого докору:
— І в тебе підмочена репутація, коли вже потрапив сюди. Ми, хлопче, підсолодимо тобі перебування тут, як і всім, хто потрапить до наших рук. А наші руки, звичайно, не дамські ручки.
Щоб додати ваги своїм словам, він тицьнув м’язистий
