Українська література » » Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас

Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас

---
Читаємо онлайн Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас
— це сильніше за нього — за десертом він обов'язково поверне його. Щодо десерту, то весь тиждень це фруктове пюре або свіжі фрукти, залежно від сезону, а по неділях — манний пиріг. Тут магазинних напівфабрикатів не пропонують, можеш їсти з заплющеними очима. Але будь обережним з маленькою. Вона вже півтора року тут, у безпеці. Вона втекла з дому, де чоловік її вісім років бив. Вісім років, уявляєш собі? Здається, вона його кохала. Зрештою, вона порозумнішала і одного чарівного вечора прийшла сюди. Але увага, моряче. Чоловік розшукує її по всьому місту, аби прикандичити і повернути до домашнього вогнища. Воно якось недуже поєднується між собою, але подібні типи так уже влаштовані. Він ладен занапастити її, аби лишень вона не дісталася іншим, ну ти багато пожив, розумієш, як воно. Отже, ти не знаєш імені Евелін Кюрі і ніколи не чув його. Тут ми називаємо її Єва, це ні до чого не зобов'язує. Затямив, моряче? І стався до неї делікатно. Розмовляє вона мало, часто тремтить і червоніє, ніби їй завжди страшно. Поступово вона оклигує, але їй потрібен час. Щодо мене, то ти мене знаєш. Я дівчина хороша, але брудних жартів не стерплю. Це все. Спускайся за стіл, уже час, і краще, щоб ти знав з самого початку — дві пляшки, не більше. У Декамбре є потяг до алкоголю, тож я намагаюся обмежувати його. Якщо комусь хочеться ще, вони йдуть у «Вікінг». Сніданок з сьомої до восьмої, це влаштовує всіх, крім коваля, який прокидається пізніше. Але в кожного свої звички. Отже, я все тобі розповіла. Тепер не плутайся під ногами, я приготую тобі кільце. У мене є з курчатком і з кораблем. Яке хочеш?

— Яке кільце? — запитав Жос.

— Щоб скрутити серветку. До речі, прання щотижня. Білий одяг — у п'ятницю, кольоровий — у вівторок. Якщо не хочеш, щоб твоя білизна пралася разом з ковалевою, за двісті метрів є пральня. Отже, щодо кільця, що ти обираєш?

— Курча, — впевнено відповів Жос.

— Ох, ці чоловіки, — зітхнула Лізбет, виходячи. — Вічно вони хитрують.

Суп, соте з телятини, сири і печені груші. Кастійон говорив сам-один, а Жос обережно не втручався, ніби він розпочинав плавання у незнайомому морі. Маленька Єва їла мовчки і лише один раз підвела голову, щоб попросити у Лізбет хліба. Лізбет їй всміхнулася, і Жоса охопило дивне відчуття, ніби вона також хотіла б кинутися їй в обійми. А може, це йому знову цього захотілося.

За вечерею Декамбре майже не розмовляв. Лізбет підійшла до Жоса, який допомагав прибирати зі столу:

— Коли він такий, то це означає, що він працює і їсть водночас.

І справді, Декамбре підвівся, щойно доїв груші, вибачився перед всіма і повернувся у свій кабінет.

Осяяння зійшло на старого зранку, тільки-но його свідомість прокинулася. Ім'я злетіло з вуст ще до того, як Декамбре встиг розплющити очі, ніби це слово цілу ніч очікувало на його пробудження, згораючи від нетерпіння озвучитися. Декамбре почув, як сам тихо промовив: Авіценна.

Піднімаючись, Декамбре багато разів повторював це ім'я, ніби боявся, що воно зникне, коли розвіються сонні марення. Для більшої певності старий навіть записав його на папері: Авіценна. А поруч дописав: Liber canonis. «Канон медицини».

Авіценна. Великий Авіценна, перський лікар і філософ, жив на початку XI століття, цитований від Сходу і до Заходу тисячі разів. Латинська редакція, пересипана арабізмами. Тепер він ухопився за ниточку.

Посміхаючись, Декамбре стояв на сходах і чекав на бретонця. Він перейняв його на ходу.

— Ле Ґерне, ви добре спали?

Жос чітко бачив, що щось трапилося. Худе і бліде обличчя Декамбре, зазвичай навіть трохи землисте, ожило, ніби осяяне сонцем. Цинічний і трохи позерський осміх, притаманний Декамбре, сьогодні змінила щира радість.

— Я його розкусив, Ле Ґерне, розкусив.

— Кого?

— Нашого педанта! Я його розкусив, богом клянуся. Відкладіть для мене «химери» за день, я тікаю в бібліотеку.

— Униз, у ваш кабінет?

— Ні, Ле Ґерне. У мене ж не всі книжки є.

— Невже? — вражено відповів Ле Ґерн.

Декамбре накинув пальто на плечі і, затиснувши між ногами портфель, переписав «химерну» ранкову записку:

Після того, як властивості пір року переплуталися, коли зима — спекотна, хоча б мала холодною бути; літо студене, замість спекотного, а осінь і весна так само, бо ця велика неврівноваженість указує на поганий стан зірок, і повітря (...).

Він сховав аркуш, а тоді зачекав ще кілька хвилин, щоби послухати про кораблетрощу дня. За п'ять дев'ята він пірнув у метро.

10

Цього четверга Адамберґ прибув у кримінальний розшук після Данґлара. Траплялося це надзвичайно рідко, тож заступник кинув на нього довгий погляд. Риси обличчя комісара мали пожмаканий вигляд, як у людини, що спала лише кілька годин: з п'ятої до восьмої ранку. Невдовзі він пішов випити кави у найближчий бар.

Камілла, зробив висновок Данґлар. Учора ввечері повернулася Камілла. Данґлар мляво вмикав свій комп'ютер. Він же спав на самоті, як і завжди. Він був негарним: обличчя — позбавлене форми, тіло розширювалося донизу, як розплавлений віск зі свічки... І якщо раз на два роки він міг доторкнутися до жінки, це вже було щастя. Данґлар струсив із себе похмурі думки, які завжди тягнули його до ящика пива, пригадавши осяйні — наче промінчики світла — обличчя своїх п'ятьох дітей. Насправді, п'ятий — той, що зі світло-блакитними очима — був не від нього, але дружина залишила йому всіх п'ятьох за ціною чотирьох, коли йшла геть. Уже минуло багацько часу — вісім років і тридцять сім днів — відколи Марі, вбравшись у зелений костюм, повернулася до нього спиною, пройшла коридором, відчинила двері, а тоді зачинила їх. Довгі два роки і шість тисяч п'ятсот пляшок пива він не міг викинути цей образ зі своєї голови. Діти — двоє близнюків, двоє близнючок і блакитноокий малий — перетворилися для нього на нав'язливу ідею, на його гавань, на його порятунок. Він тисячі годин витратив на те, щоб нарізати моркву тонко-тонко, відмити всіх чисто-чисто, приготувати бездоганні портфелі, все гарненько випрасувати, віддраїти умивальники до повної дезінфекції. Потім цей абсолютний перфекціонізм поволі згас, повернувши Данґлара, якщо не до нормального, то хоча б до прийнятного стану — кількість випитих пляшок зменшилася до тисячі чотирьохсот за рік. Щоправда, в особливо тяжкі дні до

Відгуки про книгу Мерщій тікай і довго не вертайся - Фред Варгас (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: