Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
Алекс
Я нічого не розумію. Міка вдає з себе ображену дівчину, в її голосі розчарування і біль звучать, але вона нічого не хоче пояснювати. Не силою ж її примушувати!
Я щось упускаю.
І почуваюся останнім ідіотом. Не впізнати зведену сестру — це верх неуважності. Міка права: вона лише нафарбувалася та шмотки гарні одягла, і цей дешевий трюк спрацював. Міка та Христина здавалися мені зовсім різними. Одна — романтична дивна зануда-прилипала, друга — розкута, гарна і, так, теж трохи дивна, але дуже приваблива.
Щойно її губи згадую — член знову кам'яніє.
Я миттєво впізнав у ній Христину. Голос той самий: глибокий, чуттєвий, мелодійний. І губи, від яких мене веде. Я одразу ж до батька пішов, щоб над собою взяти контроль. Слухав татові розповіді про будівельний бізнес та нову угоду, а сам про Міку думав.
Вона дивилася на мене спідлоба, з побоюванням, мабуть, боялася, що я її впізнаю. Пучок цей безглуздий, окуляри... На що тільки сподівалася?
Мені хотілось затягнути її в кімнату та допит влаштувати. З пристрастю. Я стримався. Поки вона сама в будинок не пішла.
Притиснув її до стіни і той самий аромат духів відчув. Їх вона не змінила. Міка закрилася від мене, коли я її Христиною назвав. Почала захищатися, якусь маячню казати про те, що хоче позбутися невинності зі знайомою людиною.
Ми п'ять років не бачилися, який я знайомий? Та й раніше ми не дружили, мені з малолітками нудно. Варто це було сказати — вона голос підвищила, дихала важко і рвано, вдарила мене і образилась.
На правду не ображаються. Пора б їй подорослішати.
Міка обвела мене навколо пальця, прикинувшись іншою людиною, а винний у всьому чомусь я. Жінки — дивовижні істоти. Самі собі щось вигадають, самі образяться, а ти дивишся на них і ні чорта не розумієш.
У мужиків все просто: є невдоволення, образа, злість — скажи це прямо в обличчя, ми одразу питання вирішимо і закриємо. Потім ще й найкращими друзями станемо. Ми так з Романичем потоваришували. Понад десять років уже спілкуємося.
— Чудово виглядаєш, — каже батько.
Я дивлюся на Міку. Вона переодяглася, волосся розпустила, потворні окуляри зняла. У мене знову на неї стоїть. Чорт!
Міка губиться під моїм поглядом, нервово смикається на стільці. І дихає глибоко, через що її апетитні груди часто опускаються і піднімаються. У вирізі сукні видно округлі півкулі. Я до них не встиг доторкнутися. Так сильно хотів обманщицю Христину, що не до пестощів було. Своїм язиком, безневинним поглядом і несміливими дотиками вона в мені таку пожежу влаштувала, що я зволікати більше не міг. Тому і до спальні відмовився йти.
Але незаймана — це табу.
— Чим ти зараз займаєшся, любий братику? — звертається до мене Міка. Голос медовий, посмішка на обличчі наймиліша.
А півгодини тому істерила та звинувачувала мене у всіх смертних гріхах. Швидко вона до тями прийшла.
— Я в активному пошуку, — відповідаю сухо.
— А як же розробка мобільних ігор? Ти ж цим займався у Німеччині?
— Так. Тепер я хочу займатися іншою діяльністю
— Чому? — здивовано питає вона. Мабуть, без лінз їй навіть краще. У тому кольорі щось було неприродне, а зелений їй дуже пасує.
— Криза середнього віку, — кажу жартівливим тоном.
Перебільшую, звісно. Проте в IT-сферу я справді не хочу повертатися. Набридло. Є у мене кілька ідей щодо створення власної справи, тільки треба їх із Романичем обговорити.
— Так, ти старий, — усміхається Міка. Задоволена така, вірить, що мене зачеплять її слова.
Якщо вона не хотіла помститися за якісь дитячі образи, то що тоді? Навіщо Христиною прикинулася, колір очей змінила? І як вона взагалі дізналася, що я буду у тому ресторані?
Дивлюся на Інгу, дружину батька. Тато б точно не проговорився, отже, вона розповіла.
Стискаю щелепи, ця ситуація мене виморожує. Я на батьківщину повернувся, щоб своє місце тут знайти і з татом стосунки налагодити, а не брати участь у мильній опері.
Але які ж у Міки красиві губи! Вони наче магніт для мене, погляд відвести складно. Перед очима спалахують картинки того, як вона втягувала в рот мій палець та щурилась від задоволення.
Коли ця вистава закінчиться — подзвоню Даші і трахну її в колінно-ліктьовий, щоб обличчя не було видно.
— А Міка у нас іграшки робить, — гордо повідомляє батько. — Виставляє їх в інтернеті, їй замовлення часто надходять.
— Іграшки? — скидаю я брову. — Це дуже схоже на тебе. Чим саме ти займаєшся?
— У цьому немає нічого особливого. Я їх створюю з шерсті вівці, методом сухого валяння. У мене різні іграшки є: тигренята, слоники та леви, собачки, дракони, звичайно ж, а ще їжачки та різні істоти з популярних фільмів та мультиків, — зніяковіло тараторить вона. У неї навіть щоки трохи червоніють. — Я вже кілька років ними займаюсь, люблю руками щось робити.
Зараз я хотів би побачити її руки на своєму члені.
— Цікаво, — кидаю недбало.
