Наша спільна брехня - Ксана Рейлі

Якесь дивне відчуття з'явилося всередині, що змусило мене податися вперед. Ще ніколи ні з ким я не була так близько і це чомусь сподобалося мені. Хоч з моєї сторони було зовсім невміло, але я не хвилювалася про це. Цей поцілунок був таким обережним і навіть дещо бентежним. Особливо для мене. Я легенько розімкнула губи, дозволяючи йому поглибити поцілунок, але Арсен раптом зупинився. Він зробив крок назад і дивно усміхнувся.

— Тепер я маю відповідь на своє питання, — сказав хлопець.

— Яке питання? — спитала я, бо нічого не зрозуміла.

— У скільки років ти вперше поцілувалася. Якщо чесно, то я здогадувався, що у тебе нема досвіду в цьому плані.

— Навіщо ти поцілував мене? Щоб зараз зловтішатися? — я склала руки на грудях.

— Ти надто багато говорила, а я хотів, щоб ти трохи помовчала. Мені вже час бігти на тренування. Якщо тобі будуть потрібні уроки з поцілунків, то можеш звертатися, — він підморгнув мені, а тоді попрямував до виходу. — До речі, завтра після уроків нічого не плануй. У нас з тобою буде одна цікава справа.

— Що за справа?

— Побачиш.

Арсен пішов, залишаючи мене саму в роздягальні. Я глибоко вдихнула і сперлася руками до столу. Не можу повірити, що у мене щойно відбувся перший поцілунок. Не так я собі раніше це уявляла. У моїх мріях це мало відбутися з Савою, а не з цим Арсеном. Як же він дратує мене! Сам поцілував, а потім ще й посміявся. Уроки він хоче мені давати. Краще б чимось серйозним зайнявся.
Я нарешті заспокоїлася, а тоді повернулася до класу. Віта все ще чекала на мене. Я швидко зібрала свої речі, а тоді попрямувала на додаткове заняття. Через того Арсена ледь не запізнилася. Тільки чомусь в голові моїй постійно прокручувався той момент, коли він поцілував мене. Збрешу, якщо скажу, що мені не сподобалося. Так, може, для нього це був найгірший поцілунок зі всіх у його житті, але я не змушувала його цілувати мене. Він сам це зробив.
Коли я повернулася додому, то одразу ж зайнялася навчанням. Мені хотілося забити голову всім, аби тільки не думати про Арсена. Цей поцілунок не змінює того, що він дратує мене. За домашніми завданнями я сиділа майже до другої ночі. Мені чомусь так сильно захотілося їсти, тож я вирішила спуститися на кухню. У холодильнику знайшла йогурт зі смаком вишні та печиво.
Я почула як відчинилися вхідні двері. Напевно, тато повернувся. Він не одразу помітив мене. Батько поклав свій портфель на стілець, а сам втомлено потер обличчя.

— Чому ти ще не спиш? — спитав він, коли побачив мене.

— Робила уроки, — відповіла я, — а ще мені їсти захотілося.

— О другій ночі?

— Ага, — я знизала плечима. — Ти щось довго сьогодні.

— Була складна операція, — сказав тато і сів на стілець навпроти мене. — Розраховували на чотири години, але затягнулося на шість. Знаєш, інколи я не хочу, щоб ти була лікарем.

— Справді? — здивовано перепитала я.

— Це дуже важка праця, але ти не обов'язково повинна бути якимось серйозним лікарем. Ти можеш обрати собі педіатрію, або ж дерматологію. До того моменту, коли ти будеш обирати, ще є дуже багато часу.

Я піднялася та ввімкнула чайник. Все-таки тато втомився, а ще, мабуть, не їв нічого. Мені не хотілося у таку пізню годину нервувати тата і говорити йому про те, що я не хочу бути лікарем. Пора вже змиритися з цим.

— Лілі, я хочу тобі дещо сказати. Я довго думав, як повідомити тобі це. З Мартином я вже поділився. Він дорослий хлопець і сприйняв це нормально. Тобі, напевно, буде важче зрозуміти мене.

— Щось сталося? — спитала я, насупившись.

— У нас в лікарні нещодавно з'явилася нова лікарка, — почав тато, а я вже зрозуміла до чого він веде. — У нас з нею взаємна симпатія. Між нами зараз є романтичні стосунки.

— То у тебе з'явилася жінка?

— Так, — батько кивнув.

— Між вами все серйозно?

— Думаю, що так. Вона справді чудова і я сподіваюся, що тобі Ліда сподобається.

— А як же Галина Сергіївна? — спитала я. — Та, що моя вчителька зі світової літератури. Я знаю, що у вас було декілька побачень.

— Я дорослий чоловік, Лілі, — тато подивився на мене, усміхнувшись. — Ми з нею спробували, але у нас нічого не вийшло. Якщо чесно, то я часто на побачення ходив.

— І не казав мені?

— У тебе зараз такий вік, коли ти усе сприймаєш надто різко. Може, ти б не зрозуміла мене.

— Мами вже дуже давно нема, тому я не бачу нічого поганого у тому, що у тебе хтось з'явився.

— Знаєш, кожну жінку я порівнював з нею. Жодна не досягала до її рівня. Все-таки я дуже сильно кохав твою маму. Тільки Ліда виявилася не такою. Вона особлива та унікальна жінка. Коли я з нею, то забуваю про все. Крім тебе, звісно.

— Ти навіть не уявляєш, яка я рада, що ця твоя нова любов — не Галина Сергіївна, — сказала я, усміхаючись. — Коли ти мене познайомиш з цією Лідою?

— Не знаю, — тато знизав плечима. — У нас з нею різні графіки. Треба буде подивитися, коли ми обоє зможемо.

— Я вже дуже сильно хочу з нею познайомитися.

— Знаєш, Лілі, мені приємно, що ти сприйняла цю новину саме так.

— Головне, що тобі добре з нею. Я справді дуже рада за тебе.

— Дякую, сонце, — тато підійшов до мене та обійняв. — Що б я без тебе робив?

— Твоє життя було б дуже нудним, — сказала я та притулилася ближче до нього. — Я люблю тебе, тату.

— І я тебе. Вибач, що мене часто нема поряд.

— Я все розумію.

Він поцілував мене в голову, а я ще міцніше обійняла його. Останнім часом між нами було багато непорозумінь, але тато — це моя найрідніша людина в усьому світі. Мартин теж, але зараз він в іншому місті. Я ніколи не відчувала браку любові, бо вони обоє дали мені її сповна. За це я їм завжди буду вдячною. І хоч тато дуже багато часу проводить на своїй роботі, я знаю, що він це робить для нас. Батько марив тим, щоб ми не бідували, тому і працює зі всіх сил. Мабуть, пора вже і йому подякувати за турботу. Якщо він хоче, щоб я була лікарем, то я і буду ним. Доведеться забути про свої мрії, але так буде краще для всіх.
Зранку я добряче проспала. Мені пора навчитися лягати спати раніше. Я бачила, що запізнююся на перший урок, тому почала поспіхом збиратися. Вже давно не було такого, щоб я не почула будильника.
До школи я йшла дуже швидко, але все одно запізнилася. Добре, що вчитель не сварив на мене за це. Я думала, що засну на уроках, а сьогодні ще й додаткове з хімії. Віта постійно щось розповідала і цим веселила мене. Усю перерву вона показувала мені свої листування з якимись хлопцями. Дівчині майже нічого не подобалося. Здається, вона взяла собі за мету почати з кимось зустрічатися, але сама поки не розуміє, що шукає. В кожному зі своїх претендентів вона знаходила купу недоліків.

— Я йому написала, щоб ми зустрілися, а він нічого не відписав, — продовжувала Віта, коли завершився останній урок. — Він просто проігнорував мене, уявляєш? Думаю, що він збрехав і на заставці просто картинка з інтернету.

— Ану покажи, — сказала я.

Віта простягнула свій телефон. Я взяла його в руку та почала розглядати хлопця. Точніше його голий торс. Там навіть обличчя не було, лише прес та накачані руки.

— Думаю, що це картинка, — зробила висновок я. — Не треба вірити всьому, що ти бачиш в інтернеті.

— Але мені сподобалося з ним спілкуватися. До речі, він надсилав мені своє фото з обличчям.

Віта почала гортати їхнє листування, а тоді показала мені фотографію.

— Гм, непогано, — сказала я, розглядаючи красивого хлопця з яскравими блакитними очима. — Слухай, та він красунчик.

— От і я так кажу.

— А ти впевнена, що це його фото, а не просто картинка з інтернету?

— Не знаю, — Віта знизала плечима. — Хотілося б, щоб це було насправді. Він справді сподобався мені. Такий цікавий хлопець і спортом займається.

— Але якщо врахувати, що він відмовився від прогулянки з тобою, то може, у нього зовсім не така зовнішність і цей хлопець просто злякався?

— От би зустріти десь його.

— Скоро тобі напише ще якийсь хлопець з такою заставкою, — сказала я та почала сміятися.

— При чому з такою самою. Їх же повно в інтернеті, — мовила Віта і теж засміялася.

— Бачу, що вам дуже весело, — раптом я почула за спиною голос Арсена. — Розкажете мені? Я теж хочу посміятися.

— Це тебе не стосується, — буркнула я, обернувшись до нього.

— Ей, я не люблю секретики, — хлопець ображено надув губи, а я просто закотила очі.

— Мені час бігти, — заговорила Віта. — Побачимося завтра!

Я не встигла отямитися, як вона вже зникла біля воріт школи.

— Ти не забула, що у нас зараз є справа? — спитав у мене Арсен.

— Це у тебе є справа, а мені треба на заняття з хімії.

— Як тобі ідея прогуляти заняття?

— Зовсім не подобається, — я подивилася на нього, склавши руки на грудях.

— І ти навіть не хочеш подивитися на побачення Ади з тим твоїм колишнім другом?

— Мене це не цікавить тепер. Думаю, що нам варто розірвати нашу домовленість.

— А якщо я допоможу тобі з тим трюком? — Арсен уважно подивився на мене.

Я деякий час обдумувала цей варіант. Так, чорт! Мені дуже цікаво поспостерігати за побаченням Сави, але я не можу в цьому зізнатися. Та і трюк той би не завадив у нашому танці.

— Обіцяєш? — спитала я, нахиливши голову.

— Звісно, ходімо!

Арсен раптом схопив мене за руку та потягнув до воріт. Я ж трохи напружилася, бо для мене це було чимось дивним.

— Почекай! — я зупинила його. — Мені треба сказати вчительці з хімії, що мене сьогодні не буде. Я вже стільки занять пропустила, що тато скоро приб'є мене за це. Так, що мені їй сказати? 

— Мене скоро знудить від твоєї ідеальності, — сказав Арсен і закотив очі. — Може, досить прикидатися?

— Ти щось сказав, чи це якась муха дзинчить? — буркнула я.

— Кажу, що тобі пора вже трохи розслабитися. Ти надто завантажена цим навчанням. У твоєму віці треба радіти життю, а не хвилюватися, що тобі скаже тато, бо ти не пішла на заняття з хімії.

— Як же у тебе все просто. Тільки у мене по-іншому не може бути.

— Я можу показати тобі всі радощі життя, — сказав Арсен, розвівши руками.

Я лише закотила очі, а тоді зателефонувала до вчительки. Довелося збрехати, що я себе не дуже добре почуваю. Вона поставилася до цього з розумінням, бо я ж тільки хворіла. Також я сказала їй, що тато знає про це, тому нема потреби повідомляти його. Сподіваюся, що вона все ж повірила мені.

— Ти зовсім не вмієш брехати, — заговорив Арсен, коли я вимкнула дзвінок.

— Куди ж мені до тебе? — буркнула я. — Ну то що, йдемо?

— Ми не йдемо, а їдемо!

Хлопець знову взяв мене за руку та потягнув на стоянку. Гм, не знала, що у нього є авто. Тільки зупинилися ми не біля автомобіля, а біля великого чорного байку. Я налякано подивилася на нього, а у мене аж долоні спітніли.

— Я не поїду на цьому! — категорично сказала я. — Краще вже на хімії буду сидіти.