Наша спільна брехня - Ксана Рейлі
— Слухаю, — сказав Арсен, відбиваючи м'яч від землі.
— Ми з дівчатами хочемо підготувати танець до вашої гри з футболу, — відповіла я.
— Круто, — хлопець знизав плечима і подивився на мене. — Я тут до чого?
— Я хочу зробити один трюк, але в цьому мені потрібна твоя допомога.
— Що за трюк?
— Сальто в повітрі, — швидко сказала я.
— Щ-що? — перепитав Арсен, насупившись.
— Ти уявляєш, як це буде круто? Тобі всього лише потрібно підкинути мене, а потім спіймати.
— Я не буду цього робити. Попроси когось іншого. Свого супердруга, наприклад. Не думаю, що він відмовить тобі.
— Гаразд, буду відвертою, — я уважно подивилася на хлопця, — ти сильніший за будь-якого хлопця в нашому класі. Тобі нескладно буде підкинути мене. До того ж я досить худа.
— Це небезпечно, Лі, — Арсен похитав головою. — Чим ти взагалі думаєш? Одна помилка — і в кращому випадку ти обмежишся дрібними переломами. Вибач, але я не хочу брати на себе таку відповідальність.
— А я думала, що ти не відмовиш мені. Все-таки ми тепер з тобою партнери.
— Для цих всяких трюків між людьми повинна бути довіра. У нас з тобою її нема.
— Арсене, там нічого складного! — я витягнула свій телефон і знайшла в інтернеті відео якихось акробатів. — Глянь!
— Досить, Ліліано! — різко сказав хлопець, а я ображено подивилася на нього. — Знайди собі іншого партнера для цього, а ще краще взагалі відмовся від цієї ідеї.
Арсен попрямував до виходу зі стадіону, залишаючи мене наодинці. Я ж просто важко видихнула і зі всієї сили вдарила ногою по м'ячу, що стояв неподалік.
— О, я бачу хтось хоче очолити дівочу команду з футболу, — раптом заговорив Роман Володимирович.
Чоловік усміхнувся та підморгнув мені. Я ж просто закотила очі.
— До побачення, — буркнула я та пішла до виходу зі стадіону.
Спершу я швидко переодягнулася у роздягальні. Сьогодні в мене додаткове заняття з англійської, тому доведеться ще на один урок залишитися в школі. У мене ще було пів години, тому я вийшла на вулицю та сіла на лавку. Якраз у цей момент зі школи вийшов усміхнений Сава. Він помітив мене та підійшов ближче.
— Як ти, Лілі? — спитав він, коли сів біля мене.
— Прекрасно, — відповіла я. — Не очікувала, що ти підійдеш до мене. Зараз же вся твоя увага спрямована на Аду.
— Так, ми з нею досить близькі. Думаю, що варто вже розказати тобі про те...
— Розказати що? — я різко подивилася на Саву. — Те, що ви зустрічаєтеся? Те, що вона тепер тобі важливіша за мене? Я це все прекрасно знаю. І мені дуже сильно образливо, що ти не поділився цим зі мною, а весь час брехав!
— Я не брехав, Лілі. Мені просто не хотілося зачепити твої почуття.
— Не знаю, що з тобою сталося, — я похитала головою. — Ця Аделіна погано впливає на тебе. Ти ніколи нічого не приховував від мене, а тепер постійно уникаєш. Я не пам'ятаю, коли ми з тобою останній раз нормально розмовляли, йшли разом до школи чи поверталися додому. Ти наче збожеволів з цією своєю Аделіною.
— Ось тому я і не розповідав тобі, — спокійно сказав Сава. — Мені набридло бути під твоїм постійним контролем. Я наче собака бігав за тобою та робив усе, що ти тільки казала.
— Я не розумію...
— Ти завжди ставила себе вище за всіх і мене зробила таким же. Я навіть не помічав, як сильно залежав від твоєї думки та твого впливу.
— Що ти кажеш? — здивовано сказала я. — Ми ж з тобою найкращі друзі!
— Ми ніколи не були ними, Лілі. Ти дуже сильно прив'язуєшся до людей і вимагаєш від них усю увагу. Як тільки я говорив тобі, що мені подобається якась дівчина, ти знаходила тисячі причин, чому я не повинен бути з нею. Мені це набридло...
— А знаєш, що набридло мені? — я різко піднялася з лавки. — Коли я прив'язуюся до людини, то віддаю себе повністю. Я завжди була поряд, коли тобі було потрібно. Скільки разів я прикривала тебе перед твоїми батьками, пам'ятаєш? А про інших дівчат я відгукувалася погано лише тому, що жодна з них не заслуговувала тебе!
— Звідки тобі про це знати? — раптом закричав Сава, а я відступила на декілька кроків, бо не очікувала цього.
— Думаєш, що з Аделіною буде інакше? Вона використає тебе і кине. От побачиш!
— Ні, ти дуже сильно помиляєшся. Знаєш, чому Ада краща за тебе? — хлопець подивився на мене з якимось презирством. — Тому що у неї є серце, на відміну від тебе.
— Вона ніколи не буде кращою за мене, зрозуміло? Я не дозволю.
— Знову ти ставиш своє самолюбство на перше місце. Я втомився від тебе, Лілі.
— Нашій дружбі — кінець! — сердито сказала я. — Тільки потім, коли Аделіна тебе кине, не приходить до мене плакатися.
Я навіть не хотіла дивитися на Саву. Зовсім не очікувала від нього такого. Ми стільки часу дружили, а він так легко перекреслив усе. І все через що? Через якусь дівку! Я попрямувала до школи під зацікавлені погляди учнів. Мені було байдуже на те, що вони чули нашу з Савою розмову. Коли я зайшла в клас, то нарешті дала волю своїм сльозам. Не хотілося мені плакати при всіх. Я не могла повірити, що це — кінець. Вчителька прийшла вже тоді, коли я заспокоїлася. Все заняття я була неуважною та розсіяною.
Моє життя полетіло шкереберть. Арсен відмовив мені, Сава взагалі накричав, а з того танцю не буде ніякого сенсу. В такі моменти завжди опускаються руки. Тільки це не про мене. Треба придумати щось інше. Я знаю, що краща за Аделіну і доведу це всім. Тепер мені ще більше хочеться зробити так, щоб вони з Савою розійшлися. Хочу побачити, коли він зрозуміє, що я мала рацію.
Коли прийшла додому, то знову нікого не було. В Тоні сьогодні вихідний, а тато на роботі. Я вирішила провести спокійний вечір, тому пішла у магазин і накупила собі різної шкідливої фігні, яку забороняє мені тато. Не хотілося вчитися та писати домашнє. Нічого страшного, якщо я один день не зроблю уроків.
Я ввімкнула якийсь фантастичний фільм, а тоді сіла на ліжко. Відкривши упаковку з сухариками, почала їх їсти. Мені потрібно було хоч якось розслабитися, бо таке враження, що скоро у мене буде депресія.
Так не хотілося прокидатися зранку, але я все ж змусила себе піднятися з ліжка. Було дуже сильне бажання не піти до школи, але я і так весь тиждень пропустила через те, що хворіла. Щоб хоч якось підняти собі настрій, я вирішила гарно одягнутися. Я обрала червоний сарафан, а під нього вдягнула білий тонкий гольф. Своє волосся залишила розпущеним, але одне пасмо защепила шпилькою з білими намистинами. Я зробила яскравіший макіяж, ніж зазвичай. Проте, губи підвела улюбленим блиском. Все-таки у школі є свої правила щодо зовнішнього вигляду.
На вулиці яскраво світило сонце. Це мене дуже потішило та підняло мій натрій. Якщо погода хороша, то і день буде таким. Я усміхнулася, одягнула сонцезахисні окуляри та вийшла з будинку. Сьогодні трохи довше збиралися, тому не встигла поснідати.
До школи хоч і недовго йти, але я скучила за тими днями, коли мене підвозив Сава. Він завжди запізнювався, а я потім дорікала йому. Я похитала головою, бо не варто навіть думати про нього. Він зробив свій вибір і колись пошкодує про це. Я точно знаю.
До класу я зайшла ледь не однією з перших. Мені навіть не було потреби чекати на когось біля входу. Віта написала, що запізниться, а з Савою ми тепер взагалі не дружимо.
Я сиділа за партою, поки усі однокласники зібралися. Хтось привітався зі мною, а деякі байдуже пройшли повз. Я помітила Юлю. У нас з нею непогані стосунки, тому можна запросити її до нашої команди черлідерш. Не думаю, що вона відмовить мені. До того ж її хлопець, Давид, теж грає за нашу футбольну команду.
— Привіт, — сказала я до Юлі та усміхнулася. — Знаю, що ти деякий час займалася гімнастикою.
— Це було ще в початковій школі, — дівчина закотила очі.
— Я тут подумала, що було б класно підготувати щось до першого матчу наших хлопців.
— І що?
— Якийсь крутий танець, як у черлідерш.
— Класна ідея.
— Так, — я усміхнулася. — Ми з Вітою хочемо зайнятися організацією і я шукаю талановитих дівчат для цього. Ти з нами?
— Не знаю, — вона знизала плечима.
— Думаю, що Давидові дуже сподобається те, що його дівчина вирішила підтримати команду, в якій він один з найкращих гравців.
— Гм, — Юля задумалася, — а це хороша думка. В нас з ним останнім часом багато непорозумінь.
— Якраз чудова можливість їх усунути, — сказала я, широко усміхаючись.
— Добре, — дівчина кивнула. — Я з вами. До речі, можу ще Аліні сказати. Вона непогано рухається.
— Супер. Я напишу тобі, коли буде перша репетиція.
Здається, день сьогодні справді буде чудовим. Віта, як і казала, запізнилася на перший урок. Мені пощастило, бо жодний вчитель не спитав мене сьогодні. Навіть параграф з історії переказувала не я. Цей день все більше починає мені подобатися.
Уроки пролетіли швидко, але у мене сьогодні ще додаткове з біології. Цього разу доведеться йти до вчительки додому.
— Дівчата, — раптом заговорила до нас з Вітою Аделіна. — Я тут влаштовую благодійний концерт цієї п'ятниці. Буду дуже рада, якщо ви прийдете.
— Щ-що ти влаштовуєш? — здивовано перепитала я.
— Ось, — вона простягнула нам якихось два запрошення. — Гарного дня!
Аделіна усміхнулася, а тоді вийшла з класу, тримаючи у руках цілу стопку таких запрошень. Я глянула на аркуш у моїх руках і не могла повірити своїм очам. Благодійний концерт — це ж така благородна справа. Не те, що мої тупі танці.
— Здається, Аделіна справді хоче стати президентом, — заговорила Віта, розглядаючи запрошення.
— Може, вона просто вирішила похизуватися перед усіма своїми талантом? — припустила я.
— Глянь сюди, — дівчина тицьнула своїм довгим нігтем на напис, що знаходився внизу запрошення.
— Аделіна Гавриленко, — вголос прочитала я, — проголосуйте за мене на виборах президента школи. Зроби правильний вибір — постав галочку біля номера 1!
— Такого ще у нашій школі не було, — сказала Віта, жуючи жуйку.
— Що це за агітація така? — здивувалась я. — Тепер усі підуть на той концерт і проголосують за Аду.
— Ну, ми ще встигнемо танець підготувати.
— Танець? — я засміялася. — Ти порівнюєш цілий концерт з якимось тупим танцем! Це повний провал.
Я відчула сльози на очах, а тоді взагалі розізлилася. Ми домовлялися з Арсеном, що він зробить так, щоб Аделіна не стала кращою за мене. Він дуже добре знав про цей концерт і мав би відмовити її. Тільки чомусь Арсен не зробив цього. Не довго думаючи, я вибігла з класу з тим запрошенням у руках. Зараз у хлопців мало б бути тренування з футболу. Я була така зла, що мені хотілося зірватися хоч на комусь.
— Де Арсен? — голосно спитала я у хлопців, що прямували на стадіон.
— Переодягається, — відповів один.
Я помітила, що Сава трохи дивно подивився на мене, але мені було далеко не до нього. Зараз Арсен отримає від мене сповна.
Я залетіла в чоловічу роздягалку, навіть не постукавши.
— О, хто це сюди прийшов? Ти якраз вчасно, Лі, — сказав Арсен і розвів руками, показуючи себе у всій красі.
Я вдала, що мені зовсім байдуже на те, що хлопець стоїть без футболки.
— Що це? — спитала я та показала йому запрошення.
— Гарно вийшло, правда? Вчора весь вечір з Адою сиділи над тими запрошеннями.
— Це ти зараз знущаєшся з мене? — закричала я. — У мене була всього лише одна умова.
— Я її дуже добре пам'ятаю, — різко сказав Арсен і одягнув футболку, — але не забувай, що Ада — моя сестра. Я не можу відмовити їй, коли вона просить.
— Справді? — я підійшла ближче до нього. — Це часом не ти хочеш розлучити свою дорогу сестричку з її коханим? А що буде, якщо я розповім їй про це?
— По-перше, вона не повірить, а по-друге, ти не розкажеш. Тобі зараз ще більше хочеться їх розлучити. Хіба не так? — хлопець примружив очі. — Здається, це ти вчора кричала на подвір'ї школи, що вашій з Савою дружбі — кінець.
— Я спершу поставлю на місце твою сестричку, — впевнено сказала я, — а тоді візьмуся за тебе. Не знаю, що вона задумала, але я не віддам їй місце президента! Нехай хоч сотню таких концертів організує, за неї не будуть голосувати. Навіть якщо таке раптом станеться, мені варто зробити лише ось так, — я клацнула пальцями, — і вона одразу вилетить з цієї школи.
— Дивись, щоб не вилетіла ти.
— Я деколи не розумію тебе, чесно. Ти хочеш, щоб я допомогла тобі розлучити Аделіну з Савою, але мені ти допомагати не збираєшся.
— А що, по-твоєму, я мав зробити?
— Відмовити її від подання своєї кандидатури, — почала я. — Міг сказати, що цей концерт — це дуже погана ідея. В принципі, не мені тебе вчити. У тебе теж непогана фантазія.
— Я не міг так зробити. Для неї ця посада президента школи насправді дуже важлива.
— Для мене теж!
— Навіть якщо мені колись доведеться обирати між своєю сестрою, — сказав Арсен, дивлячись мені прямо в очі, — та тобою, я все одно оберу її.
— Знаю, — я гірко усміхнулася, стримуючи сльози, — тому що усі чомусь обирають її. Вона важливіша і для Сави, і для... тебе.
Я дивилася Арсенові в очі, а він раптом нахилився надто близько до мене. Я зробила невеличкий крок назад, але одразу ж сперлася до столу. Якесь дивне передчуття з'явилося всередині. І тільки я хотіла спитати, що він збирається робити, як хлопець поклав свою руку мені на талію, притягуючи ближче, а тоді поцілував. Це було чимось таким незвичним для мене. Декілька секунд я стояла у ступорі, бо не розуміла, що повинна робити. З однієї сторони хотілося втекти, але з іншої — мені починала подобатися ця близькість.
