Наша спільна брехня - Ксана Рейлі

— Мені вже дуже цікаво, що там, — тато радісно потер руки. Він у мене завжди любив подарунки. — Ох, як це мило. Тут ти така смішна.

Усі дорогу ми розглядали магнітики з наших фотографій. Може, цей подарунок не є дорогим, зате від щирого серця.

— Тепер буду мати, чим прикрасити свій кабінет, — сказав тато і поцілував мене у щоку. — Дякую тобі, сонечко.

Коли ми повернулися додому, то я одразу ж попрямувала до себе в кімнату. Швидко переодягнулася в піжаму та лягла у ліжко, закутавшись у ковдру. Так міцно я вже давно не спала, а все тому, що була дуже втомленою.
Наступний день ми теж провели усі разом. Щоправда, Мартин і Лола вже в обід поїхали. Шкода, що їм так швидко треба повернутися, але я їх розумію. До того ж вони запросили мене до себе в гості, тому як тільки будуть канікули, я залюбки поїду до них.
Мені вже було значно краще, тому мій лікар погодився з тим, щоб я у понеділок вже пішла до школи. Прокинулася дуже рано і почала збиратися. Я одягнула синю спідницю в клітинку, білу сорочку, а на комірець причепила брошку у вигляді банта з синьої стрічки та камінчиками. Своє волосся я злегка накрутила, а також зробила простий макіяж. Взувшись у чорні балетки, я схопила свою сумочку та побігла до школи.
За цілий тиждень я вже навіть встигла скучити за уроками. Біля воріт школи я помітила свою класну керівничку. 

— Доброго ранку! — привіталась я до Галини Іванівни.

— Привіт, Ліліано, — вона усміхнулася мені. — Щось я не бачила твоєї кандидатури на президента школи.

— Я минулий тиждень хворіла, тому не встигла подати, але сьогодні зроблю це.

— От і чудово. Поки лише двоє виявили бажання бути президентом.

— Хто? Я чула, що Аделіна Гавриленко.

— Так, вона і Яна, — відповіла вчителька, а я закотила очі при згадці доньки Катерини Сергіївни. — Тільки я думаю, що ця посада має бути твоєю.

— Дякую, — я усміхнулася до Галини Іванівни.

— Ходімо, Ліліано, бо ще запізнимося на уроки.

Ця жінка завжди була дуже доброю до мене. Мабуть, тому що вони з моєю мамою були хорошими подругами. Виходить, мені сьогодні потрібно звернутися до секретаря директора, щоб подати свою кандидатуру.
Я вирішила зробити це на перерві перед фізкультурою. Роман Володимирович нічого не скаже, якщо я запізнюся.

— Ти куди? — спитала у мене Віта після уроків.

— Зайду до пані Ірини, щоб подати свою кандидатуру на президента школи, — відповіла я.

— О, я з тобою! Ти ж знаєш, як мене дратує та фізкультура.

Віта витягнула зі своєї сумочки чупа-чупс і взялася його їсти. Ми піднялися на третій поверх, бо саме там знаходився кабінет директора.

— Скоро буде перший матч з чемпіонату між школами, — заговорила подруга.

— Цього року наші хлопці повинні знову отримати перше місце, — відповіла я.

— Моя сестра, яка вчиться у тридцять третій школі сказала мені, що у них з'явився якийсь дуже крутий новенький. Він професійно займається футболом, тож вони тепер намірені взяти перше місце.

— Ну а в нас є Сава, — сказала я.

— І Арсен, — додала Віта. — Що б ти там не казала, але він хороший спортсмен.

— Можливо, — я знизала плечима.

— Я чула, що їхні дівчата готують якийсь виступ на першу гру.

— Який ще вступ.

— Яфусь кришалку привумали, — трохи нерозбірливо сказала Віта, тримаючи той чупа-чупс у роті. — Там ще якась дівчина співати вміє, то вони хочуть зробити шоу перед грою, щоб підтримати команду.

— Нічого собі, — тихо мовила я, задумавшись.

— Може, нам теж щось таке зробити? Можемо придумати якийсь танець. Знаєш, як в американських фільмах про черлідерш.

— Це було б круто, але треба ще ж зібрати дівчат.

— От і займемося цим. Ти у нас круто танцюєш, тому можеш придумати нам танець. Можна я вирішу, в що ми будемо одягатися? — спитала Віта, усміхнувшись.

— Добре, але щоб не дуже відверто. Я знаю, що ти любиш все надто коротке, але не забувай, що це школа.

— Окей, — вона закотила очі. — До речі, якщо ти візьмешся за організацію, то це значно підвищить твої шанси на перемогу у виборах. Не те, що я сумніваюся в тобі, але якщо ти зробивши щось круте для нашої школи, то більшість учнів проголосує за тебе. Ще й від вчителів підтримка буде.

Я попрямувала до кабінету секретарки директора. Вона дала мені анкету, яку я швиденько заповнила. Вибори відбудуться через два тижні, тож у мене ще є час, щоб щось підготувати. Віта має рацію. Мені точно треба щось зробити. Не знаю як Аделіна, але Яна точно націлена на перемогу.
Протягом уроку з фізкультури я не могла ніяк зібратися. Весь час спостерігала за хлопцями, що ганяли у футбол. Нам треба придумати щось крутіше за тридцять третю школу. звичайним танцем уже нікого не здивуєш. Після уроку усі попрямували до роздягальні. Лише Арсен чомусь продовжував бігати з м'ячем. Тільки цього разу вже з баскетбольним. Він декілька разів закинув м'яч у кошик, поки я спостерігала за ним. У голові з'явилася одна цікава ідея. Якщо мені вдасться це зробити, то всі будуть у захваті. Тільки для цього мені потрібна чиясь допомога. Не довго думаючи, я попрямувала до Арсена. Впевнена, що він не відмовить мені.

— Ей! — сказала я за його спиною. — Мені потрібна твоя допомога.