Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
І справді, там подавали самі фруктові вина, і не тільки без спирту, але взагалі без алкоголю. Спочатку вони замовили по півлітри аґрусового вина, потім півлітри порічкового, а коли випили ще півлітри безалкогольного аґрусового вина, ноги під ними після усіх тих вермутів та шеррі почали вгинатися. Тут вони почали галасувати, щоб їм принесли офіційне підтвердження, що вони справді п’ють вино без спирту. Вони, мовляв, обидва абстиненти, і якщо їм зараз же не принесуть такого підтвердження, то вони потрощать тут усе, включно з грамофоном. Довелося поліцаям тягти їх обох тими сходами нагору на Бальзанову вулицю, довелося упихати їх у поліцейську тарадайку і кинути в цюпу. І довелося обидвох, як абстинентів, засудити за пияцтво.
— Якого біса ви мені це розповідаєте? — гримнув поручник Дуб, який від тієї розповіді зовсім протверезів.
— Голошу слухняно, пане лейтенанте, що хоч, власне, воно одне з другим не в’яжеться, але коли вже ми так обидва розговорилися...
Поручникові Дубу в цю хвилину здалося, що Швейк його знову образив, і оскільки він прийшов до тями, то гарикнув:
— Ти мене ще пізнаєш! Як ти стоїш?
— Голошу слухняно, погано стою, бо забув закаблуки вкупі тримати. Але я зараз це направлю. — І Швейк знову взірцево виструнчився.
Поручник Дуб роздумував, що б ще такого додати, але врешті сказав тільки:
— Дивись, щоб це мені було востаннє! — І, як на додачу, повторив своє старе прислів’я, трохи змінивши його:
— Ти мене ще не знаєш, але я тебе знаю.
Відходячи від Швейка, поручник Дуб з похмілля подумав: «Може, на нього більше вплинуло б, якби я був сказав: «Я тебе, хлопче, вже давно знаю з поганого боку».
Потім поручник Дуб покликав свого денщика Кунерта і наказав йому роздобути глечик води.
Кунерт, треба віддати йому належне, потратив чимало часу на пошуки в Турово-Вольській і глечика, й води.
Глечик йому пощастило вкрасти у священика, а воду в глечик він набрав з криниці, забитої дошками. Для цього йому, звичайно, довелося вирвати кілька дощок. Криниця була забита тому, що вода в ній була підозріла на тиф.
Поручник Дуб однак випив цілий глечик без усяких наслідків, чим підтвердив прислів’я «Добрій свині все на користь».
Усі страшенно помилялись, коли сподівалися, що ночуватимуть у Турово-Вольській.
Надпоручник Лукаш викликав телефоніста Ходоунського, рахункового фельдфебеля Ванєка, ротного ординарця Швейка та Балоуна. Наказ був простий: всі залишають зброю в санітарній частині і негайно вирушають у дорогу на Малий Паланець, а тоді вздовж потоку вниз у південно-східному напрямку — на Лісковиці.
Швейк, Ванєк і Ходоунський — квартир’єри. Вони мусять забезпечити нічліг для роти, яка за годину або найбільше за півтори прийде за ними. Балоун тим часом у місці, де буде ночувати він, тобто надпоручник Лукаш, мусить наказати засмажити гуску, а трьом іншим доручається пильнувати за Балоуном, щоб він не зжер половину. Крім цього, Ванєк зі Швейком мусять купити свиню для роти вагою відповідно до кількості людей у роті. Вночі варитимуть гуляш. Нічліг для вояків мусить бути пристойний, треба обминати завошивлені хати, щоб люди як. слід відпочили, бо рота вже о пів на сьому ранку виступає з Лісковиць через Кросенку, на Стару Сіль.
Треба знати, що батальйон уже не мав нестачі в грошах. Бригадне інтендантство в Сяноку виплатило йому авансом за майбутню бойню. В ротній касі було понад сто тисяч крон, а фельдфебель-рахівник Ванєк дістав наказ, щоб із прибуттям на місце (тобто вже в окопах) підрахувати і виплатити роті перед смертю належну компенсацію за недодані обіди і хліб.
Поки всі четверо збиралися в дорогу, в роті з’явився місцевий священик і роздав воякам листівки з «Лурдською піснею», залежно від національності, кожному його рідною мовою. В нього була ціла купа цих пісень. Йому їх залишила для роздавання проїжджим військовим частинам особа високого військового церковного сану, що роз’їжджала в машині з якимись дівками по спустошеній Галичині.
Де в долині струмок, де гора понад ним,
Вістку янгольський дзвін сповіщає усім.
Аве, аве, аве, Марія!
Оповив Святий Дух і Бернарду малу,
Що на берег біжить, у квітчасту траву.
Аве!
А на скелі — там що? — дивне сяйво росте,
Ясна постать у нім і обличчя святе!
Аве!
Білий одяг, як сніг — із лілей, певне, він,
На сукенці ясній поясок із хмарин.
Аве!
Зняла руки — в руці білі вервиці й хрест.
Таж це Діва свята, це Цариця небес!
Аве!
Ясний промінь святий на Бернарду упав,
Аж тріпоче дівча від небачених сяйв.
Аве!
На колінцях вона молиться гаряче,
Божа Мати тоді до Бернарди рече:
Аве!
Без гріха лише я народила колись —
Тож бажаю усім помагати я скрізь —
Аве!
І до мене сюди лине вірний мій люд,
Помолися і ти! Спокій знайдеш ось тут!
Аве!
Всім народам скажи — жонам, чоловікам,
Що ось тут мій ковчег і величний мій храм!
Аве!
А струмок цей живий, що дзюркоче й пливе,
Сповістить, що для вас в мене серце живе.
Аве!
Слава, слава тобі, ти, долинко мала,
Мати Божа ось тут собі місце знайшла!
Аве!
О Маріє свята — тут печера твоя,
Ти нам рай принесла, що всіх нас осія!
Аве!
І від першого дня в щасті й горі-журбі
Ходять люди сюди поклонятись тобі!
Аве!
А між тими, що йдуть, між Твоїми людьми,
В дні важкі і сумні йдем до Тебе і ми!
