Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Усю нараду поручник Дуб просидів з похиленою головою, а під час дебатів іноді зривався з місця й вигукував:
— Ваша думка правильна, панове, але я п’яний у дим!
План диспозиції було розроблено. Рота надпоручника Лукаша мала йти в авангарді. Поручник Дуб раптово здригнувся, підвівся й сказав:
— Ніколи не забуду, панове, нашого шкільного наставника. Многая йому літа. Многая, многая, многая літа!
Надпоручник Лукаш вирішив, що найкраще буде наказати денщикові Кунерту покласти поручника Дуба в сусідньому фізичному кабінеті, біля дверей якого стояв вартовий, щоб ніхто не докрав уже напіврозкрадені колекції мінералів. На це щоразу бригада звертала увагу всіх нових маршових частин.
Це розпорядження виникло відтоді, як один з гонведських батальйонів, розташований у гімназії, намагався пограбувати кабінет. Особливо сподобалась гонведам колекція мінералів — строкатих кристалів і колчеданів, які вони понапихали в свої наплічники.
На військовому кладовищі на одному з білих хрестів є напис: «Ласло Ґарґань». Там спить вічним сном гонвед, який під час грабування гімназійних колекцій випив увесь денатурат з посудини, де були заспиртовані різні плазуни. Світова війна винищувала людське покоління навіть настоянкою з гадів.
Коли вже всі розійшлися, надпоручник Лукаш наказав покликати денщика Кунерта, який відвів і вклав на диван поручника Дуба.
Поручник Дуб раптом перетворився на дитину: взяв Кунерта за руку, довго роздивлявся його долоню, запевняючи при цьому, що відгадає по ній ім’я його майбутньої дружини.
— Як ваше прізвище? Витягніть з нагрудної кишені мого мундира блокнот і олівець. Отже, ваше прізвище Кунерт; приходьте сюди за чверть години, а я залишу вам картку з прізвищем вашої майбутньої дружини.
Ледве сказавши це, він захропів, але несподівано прокинувся й почав щось грамузляти в своєму блокноті. Написав, вирвав списані аркуші, кинув їх на підлогу і, багатозначно приклавши палець до вуст, повстяним язиком пробелькотів:
— Ще ні, але за чверть години. Найкраще буде шукати папірець із зав’язаними очима.
Кунерт — це було таке боже теля — справді прийшов за чверть години, а коли розгорнув папірець, прочитав карлюки поручника Дуба: «Прізвище вашої майбутньої дружини — пані Кунертова».
Коли Кунерт за хвилину показав це Швейкові, той порадив йому добре сховати цей папірець, бо, мовляв, такі документи від панів офіцерів треба шанувати. Раніше на військовій службі ніколи такого не бувало, щоб офіцер листувався зі своїм денщиком і називав його при цьому паном.
***
Коли вже все було готове до виступу, згідно з даними диспозиції, бригадний генерал, якого так мило виштовхав з приміщення ганноверський полковник, наказав зібрати ввесь батальйон, вишикував його, як звичайно, в каре і виголосив промову. Цей муж узагалі дуже любив виголошувати промови і молов, що йому тільки слина на язик приносила, а коли вже не мав про що говорити, згадував про польову пошту.
— Солдати, — гримів він, звертаючись до вишикуваних у каре вояків. — Ми тепер наближаємось до ворожого фронту, від якого нас відділяє лише декілька денних маршів. Дотепер, під час походу, ви, солдати, не мали можливості повідомити вашим близьким, яких ви залишили, свої адреси, щоб ваші рідні знали, куди вам написати, щоб потішити вас листами від ваших дорогих покинутих...
Він ніяк не міг видряпатися з цього речення і без кінця повторював: «Любі, далекі, дорогі близькі — кохані покинуті», — і т. д., аж нарешті видерся з цього зачарованого кола могутнім вигуком: «Для цього й існує на фронті польова пошта».
Його подальша промова справляла таке враження, немовби всі люди в сірих шинелях повинні йти на забій з величезною радістю лише тому, що на фронті існує польова пошта. І якщо граната відірве комусь обидві ноги, то смерть стане для нього раєм, коли він згадає, що його польова пошта має номер сімдесят два і, можливо, там лежить лист із дому від далеких і дорогих з посилкою, в якій буде шматок сала, копчене м’ясо і домашні сухарі.
Після усієї промови, коли бригадний оркестр заграв державний гімн і на честь монарха пролунало: «Хай живе!», поодинокі групи людської худоби, призначеної на забій десь там за Бугом, рушили одна за одною у похід, згідно з одержаним наказом.
Одинадцята рота виступила о пів на шосту на Турову-Вольську. Швейк манджав позаду зі штабом роти і санітарним відділом, а надпоручник Лукаш об’їжджав усю колону, щохвилини повертаючись назад поглянути, що діється в санітарному відділі, де на возі під брезентом везли у незнане майбутнє поручника Дуба на нові геройські подвиги, а також щоб скоротити собі дорогу розмовою з Швейком, який терпляче труґав свій наплічник і гвинтівку, розповідаючи фельдфебелю Ванєкові про те, як свого часу приємно було марширувати на маневрах біля Великого Мезіржича.
— Місцевість там була, ну просто на диво подібна до цієї, однак ми йшли не в такому бойовому порядку, бо тоді ми навіть і не знали, що це таке запасні консерви, а якщо наша чота коли-небудь й одержувала консерви, то на найближчому нічлігу ми їх пожирали, а замість них у наплічники напихали цеглу. В одному селі з’явилася інспекція, перевірила наші наплічники і геть повикидала всі цеглини. Їх було стільки, що якийсь чолов’яга потім збудував собі з них невеличку віллу.
За хвилину Швейк карбованим кроком марширував біля надпоручника Лукаша і розповідав про польову пошту:
— Гарна була промова, нічого не скажеш. Воно, безперечно, кожному вояці дуже приємно одержати хорошого листа з дому. Але я, коли свого часу служив у війську в Будейовицях, дістав у казарму лиш один лист: я його й досі бережу.
Швейк витяг із забрудненої шкіряної сумки заяложеного листа і, тримаючи крок з поручниковим конем, який ішов легким клусом, почав читати:
«Ти підлий негідник, душогоб і мерзотник! Пан капрал Кржіж приїхав до Праги на урльоп[527], я з ним танцювала «У Коцанів», і він мені розповів, як ти витанцьовуєш у Будейовицях в ресторані «Під зеленою жабою» з якоюсь дурною шльондрою і що ти вже мене зовсім покинув. Щоб ти знав, я пишу цього листа в сортирі на дошці біля діри, і між нами кінець. Твоя колишня Вожена.
Щоб не забути: цей капрал добре вміє те, що треба, а також можеш бути певний, що він тобі дасть добре прикурити, я його про це просила. І ще, щоб не забути: як прийдеш на урльоп, то, може, мене вже між живими і не знайдеш».
— Зрозуміло, — вів далі Швейк, підтюпуючи