Серденько Змія - Віолетта Котова

- Ще один? Ти й так багато привіз для нашого стабілізаційного пункту.

- Це особисто для тебе. - вона обережно відкрила коробочку, зазираючи всередину. Одразу дістала прикрасу, уважно розглядаючи. У світлі яскравої лампи, каміння красиво мерехтіло й блищало, приковуючи всю увагу лише до себе.

- Вона дуже гарна! – промовила із захватом. – Яка краса! – крутила прикрасу тоненькими пальчиками роздивляючись мерехтіння. – Дякую! Це несподівано і дуже приємно! – швидко причепила брошку на форму, зліва, в області серця, а далі неочікувано взяла пальці моєї руки та вкрила долонями. Заглядала в мої очі, трохи червоніючи, аж раптом опалила не бриту щоку теплим цілунком, що вибив землю з-під моїх ніг. Лиш мить, а я навіть заплющив від задоволення очі.

- Це найкраще лікування… - прошепотів та видихнув, коли вона затрималась на секундочку торкаючись моєї шкіри.

- Дякую. – Юля зробила крок назад. Соромилась, почала збирати медичне приладдя. Я встав, підійшов зі спини й поклав долоню їй на плече.

- Це я тобі дякую, серденько! – не стримався, притулився тілом, вдихнув запах бажаної жінки, але більшого собі не дозволив.

- Завтра прийдеш?

- Прийду. – відповідав упевнено, але ніхто з нас тоді й гадки не мав, що все буде не зовсім так, як ми уявляли.