Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

рядах. Смерть обох велична. Першого розірвала міна, другий — задушився від отруйних газів, які йому підсунули під ніс, коли герой уже не мав чим боронитися. Обидва гинуть з вигуками: «Es lebe unser Ваtalionskommandant!»[506] Головному командуванню не залишається нічого іншого, як щодня у формі наказу виносити нам подяку, щоб і інші частини нашої армії знали про відвагу нашого батальйону і брали з нас приклад. Можу вам прочитати виписку з наказу по армії, який був прочитаний по всіх частинах. Він дуже подібний до наказу ерцгерцога Карла, коли той стояв зі своїм військом 1805 року перед Падуєю, де наступного ж дня йому добре натерли пику. Отже, слухайте, що будуть читати про наш батальйон як про геройську частину — приклад і взірець для всіх військ: «Я вірю, що вся армія наслідуватиме взірцевий героїзм вищезазначеного батальйону і, зокрема, засвоїть його відвагу й віру в свої сили, його непохитність у час небезпеки, його безпрецедентне геройство, любов і довір’я до своїх начальників — словом, усі чесноти, якими відзначився цей батальйон і які ведуть його до гідних подиву подвигів на благо і перемогу нашої імперії. Хай же всі наслідують його приклад!»

З кутка, де лежав Швейк, почулося голосне позіхання, а потім Швейк заговорив уві сні:

— Ваша правда, пані Мюлерова: усі люди подібні одне до одного. В Кралупах ставив помпи на артезіанські колодязі якийсь пан Ярош. Він і годинникар Лейганц з Пардубиць були подібні між собою, як дві краплі води, а той Лейганц, своєю чергою, був викапаний Піскор з Їчина, а всі троє були подібні до невідомого самогубця, якого знайшли повішеним і зовсім уже зітлілим в одному ставку біля Індржихового Градця, просто біля залізниці, де він, мабуть, кинувся під поїзд. — Знову солодке позіхання, і всі почули продовження: — Усім іншим присудили заплатити великий штраф, а завтра, пані Мюлерова, зваріть мені локшину. — Швейк перевернувся на другий бік і захропів, а між кухарем-окультистом Юрайдою і охотником почалися дебати про вгадування майбутнього.

Окультист Юрайда вважав, що хоч на перший погляд здається й дурницею писати жартома про те, що станеться в майбутньому, але нема сумніву, що така забава дуже часто містить у собі пророчі факти, коли душевний зір людини під впливом таємничих сил зриває заслону невідомого майбутнього. З тієї хвилини з язика Юрайди не сходили ці «заслони». У кожному другому реченні він згадував цю заслону майбутнього, аж поки нарешті переключився на регенерацію, тобто на відновлювання людського тіла, приплів до цього здібність інфузорій відроджуватися і скінчив заявою, що кожен може відірвати ящірці хвіст і той у неї знову наросте.

Телефоніст Ходоунський до цього додав, що було б не життя, а мед, якби людина мала таку ж саму здатність, як ящірка. Ось, наприклад, на війні: відірве, скажімо, комусь голову або іншу частину тіла. Військове відомство дуже радо вітало б це, тоді в армії зовсім не було б інвалідів. Один такий австрійський жовнірик, у якого безперервно відростали б ноги, руки, голова, був би, безумовно, цінніший за цілу бригаду.

Охотник заявив, що на сьогодні, завдяки дуже розвиненій військовій техніці, з великим успіхом можна було б розкраяти ворога хоч би й на три поперечні частини. Існує закон відновлення окремих частин тіла деяких інфузорій. Кожен відділений шматочок відновлюється, дістає нові органи і росте самостійно, як от стрибунець. В аналогічному випадку, після кожної битви австрійське військо, яке брало участь у бою, збільшувалося б утричі, вдесятеро, з кожної ноги розвивався б новий, свіжий піхотинець.

— Якби вас почув Швейк, — зауважив фельдфебель-рахівник Ванєк, — він би одразу ж навів нам якийсь приклад.

Швейк негайно зреагував на своє ім’я і промимрив:

— Hier![507] — Та, виявивши таким способом свою військову дисциплінованість, він захропів знову.

В прочинених дверях вагона з’явилася голова поручника Дуба.

— Швейк тут? — спитав.

— Так точно, пане лейтенанте, спить, — відповів охотник.

— Якщо я питаю Швейка, ви, охотнику, повинні зараз же скочити і покликати його.

— Не можна, пане лейтенанте, він спить.

— То збудіть його! Я дивуюся, охотнику, як це вам одразу ж не спало на думку. Ви повинні виявляти більше послужливості щодо до своїх начальників. Ви мене ще не знаєте, але ви мене ще взнаєте.

Охотник почав будити Швейка.

— Швейку, горить, вставай!

— Коли горіли Одколкові млини, — забуркотів Швейк, перекидаючись на другий бік, — приїхали пожежники аж з Височан...

— Як зволите ласкаво бачити, — сказав спокійно охотник поручникові Дубові, — я його буджу, а він ні бум, ні дзень.

Поручник Дуб розлютився:

— Як ваше прізвище, охотнику?

— Марек.

— Ага, то ви той охотник Марек, який не вилазив з арешту, чи не так?

— Так точно, пане лейтенанте, я, так би мовити, пройшов однорічний курс у криміналі і був реабілітований, а саме: після звільнення з дивізійного суду, де виявилася моя невинність, мене призначено батальйонним істориком і мені залишили чин охотника.

— Довго ви ним не будете, — сатанів поручник Дуб, побуряковівши з гніву. Колір його обличчя мінявся так швидко, що складалося враження, ніби хтось б’є його по пиці. — Я вже потурбуюся про це!

— Дуже прошу, пане лейтенанте, записати мене до рапорту, — серйозно сказав охотник.

— Ви зі мною не жартуйте, — гаркнув поручник Дуб, — я вам покажу рапорт. Ми ще зустрінемось. Вам це добряче відгукнеться, бо ви мене пізнаєте, коли ще дотепер не знаєте.

Розгніваний поручник Дуб відійшов від вагона, забувши від хвилювання про Швейка, хоч ще хвилину тому мав намір покликати його і наказати: «Ану, дихни на мене!» Це мав бути останній маневр упіймати Швейка на недозволеному вживанні алкоголю. Але тепер уже було пізно, бо коли за півгодини поручник Дуб схаменувся і знову повернувся до вагона, воякам роздали чорну каву з ромом.

Швейк уже піднявся і на голос поручника Дуба вистрибнув з вагона, як молода серна.

— Дихни на мене! — вереснув поручник Дуб.

Швейк видихнув на нього увесь запас своїх легенів, немовби гарячий вітер поніс у поле запахи гуральні.

— Чим від тебе, драбуго, тхне?

— Голошу слухняно, пане лейтенанте, від мене тхне ромом.

— Отже, бачиш, лебедику, — переможно вигукнув поручник Дуб. — Нарешті я тебе накрив.

— Так, пане лейтенанте, — сказав Швейк без найменшого занепокоєння. — Саме хвилину тому ми дістали ром до кави, і