Кінець світу: Естелла - Nilett

— Я спілкувався із ним коли ми сиділи за «родинною вечерею». Але він немов і не існував як інша людина.

— Не знаю яким чином напевне, але вам, «братам» точно промивали мізки перед тим як привести до столу. Піддалися здається не всі.

— Я пригадую дивні ін’єкції після яких завжди почувався немов у тумані. Регулярні промивки голови. Був час, коли я вже також думав що починаю забувати про своє справжнє я. Але здебільшого я повертався до тями через деякий час, адже задавався питанням хто я є. А якщо твій брат піддався, то чи може це означати що він просто…

— Здався? Так. Ймовірніше за все. Адже рідна мати віддала його хто знає кому, хрін знає навіщо, а старший брат не прийшов, щоб забрати додому. Розчарування та почуття зради напевне зробили свою справу.

— І так народився цей демон матері…

— Так.

— Тепер я розумію чому Фіар так сильно підконтрольний слову «матір» та ненавидить всіх хто йде проти неї.

— Це ми винні у його народженні. Шон міг стати хорошою людиною.

— Не ти винен. Не тобі й відкупатися за це.

— Не думав що ти можеш бути таким чуйним та розуміючим.

— Тільки у декількох хвилинах на рік. Не більше. І ти свій ліміт вже вичерпав. Тож готуйся.

— У всякому разі, сподіваюся я допоміг.

— Ага. Крісу буде цікаво це послухати.

— Крісу?

— Лідеру Естелли. Він той хто керує там усім. Навіть я не дію без узгоджень з ним.

— Є хтось хто може тобі віддавати накази?

— Він хороша людина. Приймає кожного. Та навіть вбивці може дати шанс стати кимось гідним.

— Хотів би я познайомитися з ним. Може ми б потоваришували.

— Тоді просто залишайся біля мене та намагайся не здохнути. Пройдемо до першого, рознюхаємо те що треба та повернемося у восьмий. Там ти й зустрінешся з ним. А якщо пощастить, з часом може станеш кимось з посадою. Але скоріше перетворишся у раба нашого та пахатимеш на полі за коняку.

— Ха-ха. Сама доброта.

— У цьому увесь я. Якщо житимеш, то муситимеш звикнути.

До ранку хлопці не зрушили з місця. Аарон хоч і не спав, але не сильно і показував активності, поки Еліаса вирубило майже одразу після їхньої розмови. Стресова ситуація та нелегка дорога далася у знаки.

Вайт довго міркував через слова рудого. Фіар мав минуле, та досі є ті хто пов’язані із ним кров’ю. Тож можливо є шанс на те, що він стане нормальною людиною якщо поколупатися у його порожній на разі голові. Він стане живим. Такою ж емоційною людиною як і він. Вільною від команд та з чистим розумом, не залежним від команд якоїсь божевільної науковиці чиї наміри  досі не зрозумілі повністю.

Тепер Аарон хотів спробувати влаштувати зустріч братів. Юнак мав надію, що так його найлютіший та небезпечніший ворог, зможе стати членом команди, та небезпека буде зведена до мінімуму. Хоча його не полишала думка і про те, що ця сама зустріч нічого не змінить. Адже Еліас зустрічав молодшого брата і той навіть не упізнав у старшому родича. Не відчув поклику крові. Хоча відсутність Вайлет також чомусь наштовхувала Аарона на думку, що та щось замислила, і мабуть про багато цікавого змогла дізнатися. Тож і йому не можна було пасти задніх.

Потрібно було відвести Елі до Крістофера якомога швидше, і живим. Нехай лідер вирішує що та як має бути вже після того як також почує та зважить ризики.

***

З першими променями раннього сонця, Аарон розбудив Еліаса та вони продовжили свою дорогу. Ще декілька годин, та вони нарешті дісталися до головних прикордонних територій славнозвісного першого району.

Вайта аж ледь не перекосило коли він тільки побачив білі стіни що були облиті кров’ю вже мутованих монстрів. Ні, це не було почуття жаху. Скоріше огиди від спогадів за пережите. Пригадавши знущання над собою, знову почало пробуджуватися бажання вбити, помститися за самого себе. Почуття приниженого дитя… Приблизно так можна було описати стан Аарона. Від закипаючої злоби, він навіть не помітив як руки стиснулися у кулаки, а м’язи обличчя напружилися.

— Все окей? – його до тями повернув саме голос Брайта, та його обережний дотик до плеча.

— … – Вайт поки не був готовий щось казати. Думки перемішалися у цілісну кашу.

— Аароне?

— Так. Просто… Ніколи не симпатизував цьому місцю. Кріс отримає на горіхи через те що відправив мене сюди.

— Може тоді я сам піду та все перевірю те що тобі треба? Ти тільки скажи що саме потрібно.

— Ні. Я маю бачити все сам. – Аарон скинув з себе руку збентеженого Еліаса та зробив рішучий крок вперед – Залишайся тут. Скоро повернуся.

Аарон повністю заховав обличчя за своєю маскою, та натягнувши ще й каптур за для максимального комфорту та голову, підстрибнув та зник з поля зору Еліаса за лічені секунди.

Вайт заскочив на дах зруйнованого двоповерхового будинку, та звідти перебрався у сусідню будівлю через вікно. Там він спустився на нижній поверх та у підвал. Він знав що там був люк, спеціально створений ще за часів будов районів. Про це йому розповіла Кетніс вже після тимчасового возз’єднання.