Кінець світу: Естелла - Nilett

Еліасу було дивно бачити усміхнені обличчя у таких умовах. Але саме подібна картина підштовхувала його до думки, що він зробив правильний вибір коли пішов за Вайтом, а не доніс на нього, живучи марними надіями повернути молодшого братика за покору.

Аарон цілеспрямовано йшов перед рудим, абсолютно не відволікаючись на компаньйона який своєю чергою дуже навіть відставав завдяки оглядинам околиць. Спершу, той ледь навіть не загубив свою «зірку що вказує шлях», коли до нього підбігла дитина зі словами привітання та бажання познайомитися з дивакуватим дядьком із яскравим волоссям.

— Аароне, а це нормально що малі так галасають? – Вирішив запитати той.

— А краще б було якщо вони будуть замкнені у будинках або працюють на ділянках як раби? Це лише діти. Їм не можна обрізати крила так рано. Вони мають награтися перед тим як стати дорослими. Хоча кожна дитина також має свої мінімальні обов’язки в Естеллі. Вони навчаються у різних галузях. Окрім банальної математики чи читання та писання, дівчат навчають медицині, а хлопців привчають до умінь виживання в екстрених ситуаціях. Звісно ж є і навпаки. Кого більше що цікавить у першу чергу. Базовій самообороні навчають дітей починаючи від десяти років та вище. Це було прийнятим через причину само безпеки. Малі діти можуть швидко поранитися через сприйняття реальності за банальну гру. Старші ж скоріше навчаються битися як руками, так і зброєю, та мають більше клепок у голові, щоб не ображати інших просто так.

— У першому поступово якраз діти й стають робочою силою та армією. Якщо не рахувати тих малих, що взагалі стають експериментальними кроликами.

— Це тобі не перший. Тут все по іншому. – Аарон зупинився та зиркнув на співрозмовника через плече – Це місце існує для людей і заради людей. Таке бажання мав Кріс. І з такою умовою погодився стати тут головним. Взяти на себе те, що візьме не кожен. Відповідальність.

— Хотів би я краще витерти з пам’яті або взагалі не знати про існування подібного місця як перший… – Подавлено промовив рудий.

— Всі б жили спокійніше без існування пекельного. Без тієї психопатки Міллер. Але на разі маємо те що маємо. Хоча не на довго. Я власноруч скручу тій гарпії шию як тільки у мене з’явиться нагода.

Вайт заховав руки до кишень, та продовжив йти у напрямку резиденції Крістофера мовчки, поки у голові й надалі відбувався справжній переворот різноманітних пережитих моментів за увесь час свого існування. Чомусь він згадав навіть за матір та батька, які стали для нього звичайною примарною димкою за період пережитого стартуючи від проживання у десятому. Тільки зараз до нього почало доходити, що матір була мертва… Але ж батька вони зачинили у домі та пішли.

Він задався питанням, чи знайшов його хтось, покінчив з його стражданнями? Чи той досі десь оре у надії знайти свою їжу та сили? Або стоїть ще те місце яке він раніше називав своїм домом? Чи живий його наставник? Адже вона б точно знала що та як правильно зробити.

Хоч сильно це й більше не било по його психіці, але все ж спогади нікуди не дівалися. Навіть роки не брали свого.

Вони йшли пішки як виявилося не дуже довго. Буквально декілька хвилин, та Аарон різко завернув в одну з маленьких провулків, але сказав Еліасу зачекати ще біля його початку. Рудий звісно сильно розумом сяяти не став та зупинився як йому і веліли, зацікавлено намагаючись зрозуміти куди зник силует знайомого. Вже через дві хвилини той почув бурчання заведеного мотора, а ще за якусь мить почало сліпити сильним світлом фар, та вуха почули як боксує гума транспорту по асфальту. Еліас відскочив вбік, навіть побоюючись що на нього дійсно наїдуть.

— Ти зовсім з глузду з’їхав? А якщо я не відскочу та потраплю під колеса, то що робитимеш? Зішкрібатимеш кишки з асфальту?

— Якби я хотів тебе вбити, то зробив би це явним чином не так і не тут. Не люблю бруднити свій мотоцикл.

— Сама доброта… Шкода що не до людей ти такий ангел.

— Сідай вже і не тявкай. Інакше зараз пішки бігтимеш слідом.

— А може я дійсно ліпше пішки хочу пройтися?

— … – Аарон демонстративно почав гудіти мотором, даючи зрозуміти що пішки йти ніхто не буде. Принаймні з чорним волоссям.

— Зрозумів. Рот на замок і сідати…

Елі перехрестившись підійшов до мотоцикла та повільно всідаючись ззаду, бурмотів молитву чи щось тому подібне собі під носом. Аарон посміхаючись рушив з місця дуже різко. Рудий спочатку вхопився лише за сам байк, але від різкого старту серце його пішло до п’ят, та руки машинально вхопилися вже за живу плоть яка керувала металевим конем. Вайта це розсмішило ще сильніше. Вирвався навіть справжній сміх. Адже Еліас у його очах був у той момент біль схожим на перелякане дівча аніж на дорослого чоловіка з яким він познайомився недавно та пережив багато всякого.

Проїжджаючи кілометр за кілометром, Еліас поступово звик як до швидкості, так і приколів Аарона за кермом. Його більше не лякали понтові нахили ледь не до долу під час обгону, або ж різкі повороти чи гальмування. Вже вільніше почуваючись, Брайт знову почав оглядатися навколо. Він помітив, що ближче до центру людей скупчувалися ще більше, а будівлі були вже відбудовані повністю.

Мотоцикл повільно почав збавляти швидкість, та під’їжджати до шестиповерхової будівлі, яка зовнішнім виглядом нічим особливо не виділялася. Хоча це була резиденція лідера, його місце проживання та епіцентр важливих зборів. Еліас явно очікував побачити щось грандіозне. Його уявлення про Крістофера якого він навіть не знав, сильно змінювалися. Він уявляв Боу чимось неймовірним на початку через асоціації слова лідер та перебування у першому, а тепер очікував побачити звичайного смертного, без розуміння покори та поваги до себе з боку людей.

Аарон зліз зі свого байку одразу як той зупинився у русі, та взяв напрямок до дверей будівлі. Там навіть нікого на варті не стояло.

— Ваш лідер легковажна людина. Знаючи про свій статус, навіть банальним чином не захищається…