Кінець світу: Естелла - Nilett

— Я думав ти каскадер чи акробат.

— Сказав би тобі декілька ласкавих, але боюся вуха зів’януть.

— Чиї?

— Твої, деградоване ти створіння гуманної подоби.

Аарон незадоволено цокнув язиком. Цього разу він напевне б із превеликим задоволенням погрався на нервах нового знайомого, але все ж битися з ордою сліпих інфікованих монстриків не дуже хотілося. Тому він просто схопив рудого за руку, та знову підскочив на якомога вищий дах, за для уникнення зайвої битви.

— Далі сам. – без емоційним голосом пробурчав Вайт.  

— Знущаєшся? – шок у голосі Еліаса не вдалося приховати.

— Ні. Я тобі вже двічі допоміг. А ти не відплатив.

— Ти й змоги не дав!

— У тебе був час.

— ТРИ ХВИЛИНИ?!

— Знову нагадати про гру у мовчанку?

— … Не потрібно.

— Розумний песик.

— Гарно ж ти до людей…

— Стараюся.

— Може…

— Ні.

— Я навіть не встиг сказати чого хочу!

— Я не збираюся проводити тебе до безпечного місця.

— Але ж…

- У мене є завдання яке потрібно терміново виконати. Немає часу няньчитися із такими дітками як ти. Тим паче коли ти прикидаєшся. У мене до таких алергічна реакція часто виходить. А я боюся висипаннь. Шкіра дуже тендітна та світла.  

— Дітками? Малий, я старший за тебе! І про що ти говориш взагалі? Яка до біса шкіра та висипання?

— Не пригадую, щоб озвучував свій вік.

— Імені до речі також ти не казав.

— Та й не збирався. Я думав ти там помреш.

— Що?!

— Я просто реаліст. Не бери близько до серця. – Аарон похлопав рудохо по спині.

— Може я з тобою піду?

— Куди?

— Ну, до першого?

— Нащо?

— Корисним буду. Я хороший стрілок!

— Стрілок? Цікаво це який. Щось не бачу у тебе пістолетів.

— Я їх… Загубив.

— Ага.

— Добре, віддав за дещо більш цінне.

— Ось так вже більш походить на правду. І на що ж продав своє золото?

— Ну… Це…

— Або кажеш, або іди до біса.

— Добре. Не бісись – зітхнув Елі – У лідера банди де я крутився, була дочка та син. Мала сохла за мною, та пообіцяла дещо дістати якщо я віддам їй свої пістолети як залог та «доказ вірності й вічного кохання». Я і віддав аби мала купилася. А натомість вона мені дістала аудіозапис з голосом власного батька, де той говорить про домовленість проти іншої шайки з якоюсь то там Міллер. Я хотів використати це та просунутися у ранговій драбині. Але про це дізнались зарано. Тому я втік перед тим як мене приб’ють. А до першого дістатись не зміг. Перекрили дорогу.

— То ж у твоєму плані все одно піти у перший? Тільки ще й використати мене.

— Якщо зможеш забезпечити мені непогане місце де мене не зжеруть, то не залишуся у першому.

— Виглядає так, ніби ти мені якусь послугу робиш.

— Ну то що, візьмеш компаньйона? Я все одно маю борг перед тобою за врятоване життя.

— Здохнеш, мене не проклинай у пеклі. Не рятуватиму більше.

— Добре, добре. Я це зрозумів і після першого  разу – Еліас посміхнувся, та завів обидві руки собі за потилицю – То може скажеш своє ім’я мій особистий супер сильний і дивакуватий рятівнику?

— Аарон.

— Джошуа?

— Вирвати язик?

— Зрозумів. З тобою таке не проходить. Аарон так Аарон.

— Ходімо Кевіне. Час рухатися звідси. Нас зараз засічуть.

— Я Еліас.

— Добре Ґреґор.

— Та ну тебе.