Суперниця - Ірина Романенко
- Куди??
- В клуб. Мене запросив один мій друг і ти йдеш зі мною!
- Щось трапилося?
- Краще не питай.
Мене чомусь так розізлив Ярослав, що я вирішила відігратися на повну. Вдягла найкращу сукню з тих, що висіли у мене в шафі. Латексна, червона. Вона ідеально підкреслювала мою фігуру.
Поліна вирішила одягти щось менш скромне, але далеко не відійшла. Чорна атласна сукня, трохи вище коліна.
- А в тебе є смак!
- Не дарма ж ми подруги.
Як тільки Михась скинув адресу, я викликала таксі і вийшла на вулицю. В моїх чорних оченятах заграли чорти, коли я побачила Ярослава.
- Таксистом підробляєш? Чи я помилилась?
- Куди зібралась в такому вигляді?
- А хіба тебе це стосується?
- До свого Михайлика? Ти хоч знаєш хто він такий??
- Він мій друг.
- Впевнена що в такому у нього на тебе не встане?
Я підійшла і дала йому ляпаса з такою силою, що заболіла рука.
- Все? Чи може хочеш ще щось сказати? Досить мене контролювати! Про що я взагалі думала коли пропонувала тобі дружити?? Такі як ти не міняються.
Він раптом вхопив мене за руку.
- Такі як я?! Це які ж??
- Відпусти!
На вулицю вийшла Поліна.
- Емма! Все добре? Таксі наче вже приїхало.
- Так! Зараз йду!
Я висмикнула свою руку і побігла до машини.
Сівши в машину Поліна напружилась.
- Про що ви говорили?
- Неважливо.
- Емма! Ми ж подруги. Ти можеш мені довіритися.
- Він… Злиться. Тому що я спілкуюся з Михайлом. Але я не розумію! Михась мій друг. Ми давно не бачились. В чому проблема??
Подруга злісно всміхнулась.
- Хтось ревнує.
- Що?? З якого дива йому ревнувати мене?
- Подумай сама!
- Це скоріш якась хвора одержимість.
- Але чому він так вціпився в тебе?
- Ти думаєш я знаю відповідь??
Машина раптом зупинилася.
- Приїхали.
- Дякую, здачі не треба.
Як тільки ми опинились біля входу нас одразу зустрів Михась.
- Я думаю ми не спізнились?
- Ні! Що ти! Вечірка тільки но почалась. Проходьте. Емма! Ти прекрасно виглядаєш. Це плаття… Ти неймовірна! Як і твоя подруга.
- Познайомся Поліна це Михайло. Ми з ним разом зростали у дитячому будинку.
- Дуже приємно познайомитись.
- Тоді гайда веселитись! Якщо захочете відпочити наш столик на другому поверсі.
Ми відразу поринули у танці. Стільки людей, приємна музика і освітлення. Це все дурманило голову і мені захотілося пити.
Підійшовши до бару я замовила напій.
- Красуня тебе пригостити?
- Я вже замовила собі. Дякую.
- То в чому проблема замовити ще один. Тільки за мій рахунок.
- Я була б не проти.
Незнайомець доброзичливо усміхнувся і щось сказав бармену
- Мохіто?! Серйозно?
- Це незвичайний мохіто. Найсвіжіший!
- Дякую.
Не встигла я допити напій, як мене хтось покликав. Михайло підбіг до мене і раптом склянка з мохіто полетіла на підлогу.
- Обережніше! Мишко, що ти коїш??
- Вибач. Я замовлю тобі новий.
Але щось тут було не так. Я бачила як він переглядався з тим незнайомцем.
- Добре красуню, я вже піду.
Він втік так швидко, що на секунду я навіть не зрозуміла, що взагалі відбувається.
- Ти б краще слідкувала за тим що п’єш!
- Про що ти?!
- В цьому барі підмішують наркотики дівчатам, щоб потім скористатися їхньою безпомічністю.
- Що?! Я ж випила! Я що випила коктейль з наркотиком?!
- Так, ходімо знайдемо твою подружку і поїдемо звідси. Даремно я вас сюди привів.
- Поліна! Поліна!!
Нарешті знайшовши подружку в такому ж стані Михайло вивів нас з клубу. Та не встигла я переступити поріг як мене різко смикнули.
- Обережніше! Якого біса!?
Напевно дія наркотику почалася, тому що я не бачила обличчя того хто мене схопив.
- Чуєш! Чого тобі?! Віддай дівчину!
- Накачав їх наркотою, а тепер везеш трахати?!
- Що ти верзеш?! Я її друг!
- Тільки спробуй до неї ще раз підійти…
Далі я нічого не чула бо світ став таким темним і тихим.
Прокинулася я від сонячного світла. Відкривши очі я швидко зрозуміла, що знаходжусь не в себе вдома. Чорт! Нічого не пам’ятаю! Що зі мною було?! Чому я в чоловічій футболці?! Де моє плаття? Я що? З кимось переспала?!
Тихенько вставши з ліжка я пробралася на звуки з… кухні.
- Вже прокинулась?
З жахом усвідомивши де я, мені стало погано. Я була в квартирі Ярослава.
