Суперниця - Ірина Романенко
Як тільки добігла до дому, раптом зрозуміла що я в його одежі. Чорт! Я не готова зустрічатися з ним після такого. Що ж робити?? Мені потрібна була хоч одна порада.
- Поліна ти тут??
Крикнула я з коридору але у відповідь мені шикнули. З спальні вийшов хлопець. Спочатку я злякалась. А що як він щось з нею зробив? Або вкрав щось?!
- Де Поліна і хто ти такий?
- Спокійно. Я її знайомий, тож вона була в безпеці.
- І як тебе звати?
- Назар.
- Приємно познайомитись, я Емілія.
- То ти та сама?
Він почав жадібно мне роздивлятись.
- В якому сенсі?
- Ти та сама скалка в дупі?
Почувши це я нахмурилась. Так ось що він про мене розказує за спиною.
- Це хто з нас ще скалка! Причепився до мене як банний лист до…
- Емма! Тихіше! Голова розколюється!!
Прокричала з спальні Поліна.
- Я так бачу у вас з Яром гарна нічка була?
- Між нами нічого не було і ніколи не буде!
- Чому ти так вважаєш?
- Бо це не нормально! Не нормально кохати ту людину, яка погрожувала тебе вбити. Не нормально кохати ту людину, яку ледве знаєш. Треба мати розум, а не романтизувати таку маячню.
- Можливо ти й маєш рацію. Але як щодо його почуттів?
- Яких почуттів?
- Думаю, ти симпатизуєш йому.
- Навіть якщо так, не думаю що це взаємно.
Назар ще раз обдивився мене з голови до ніг і задумався.
- Що ж таблетки я залишив на кухні, якщо Поліні стане погано просто дай випити ті ліки, які я купив. Вранці закупив вам свіжих продуктів тож тепер у вас є що поїсти. Сподіваюсь готувати вмієш?
- Вмію.
- Ну тоді я пішов.
- Стій! Я зараз перевдягнуся і віддам тобі речі Ярослава. Передаси їх йому?
- Я думаю в цьому не має потреби. Він сам їх забере.
З цими словами він просто вийшов з квартири і закрив двері.
Він сам їх забере. Цікаво.
Зайшовши в спальню, я побачила як Поліна намагається підвестися з ліжка.
- Боже! Що вчора було?? Я взагалі нічого не пам’ятаю.
- Ярослав сказав, що нас накачали наркотиками.
- Що?! Ти ж казала що Михайло твій друг! То чому він допустив це?
- Я не знаю! Не впевнена чи казав Ярослав правду. Можливо ми просто були занадто п’яними.
- Господи! А якщо ми тепер станемо наркоманками??
- Не верзи дурниць.
- То ти прокинулась в квартирі Ярослава?
- Так.
- І???
- Що??
- Розказуй! Негайно! Між вами щось було?
- Ні. Я сподіваюсь…
- То ти точно впевнена що не було чи просто не пам’ятаєш?
- Він допомагав мені прийняти душ.
- Що?! Ви приймали душ разом??!
- Ні, я просто заблювала все… І потім… Коротше він бачив мене голою. Але не сказав що між нами щось було. Ярослав з тих хлопців хто зазвичай вихваляється таким! Тому я впевнена що між нами нічого не було.
- Не думала що Ярослав такий правильний.
- Ти про що?
- Він міг легко використати твоє положення, особливо коли ти лежала у ванні гола і безпорадна. Але ж він помив, вклав спати ще й одежу свою дав.
- Він зіпсував мою сукню!
- Ну то й що? Купиш нову. А зараз краще перевдягнись.
Я так і зробила. Нарешті опинившись в своїх рідних спортивках я видихнула. Не встигла я й скласти їх, як в двері хтось постукав.
- Невже Назар щось забув?
Я підійшла до дверей і зомліла. Ярослав стояв прямо за клятими дверима. Що мені тепер робити? Не те що я не хочу його бачити але ж… Мені так незручно після того випадку на кухні….
- Поля. Йди сюди.
Пошепки промовила я.
- Що там?
Я піднесла палець до рота наказавши балакати тихіше.
- Яр за дверима. Скажи що мене не має вдома.
Я побігла у ванну кімнату.
Все що я звідти почула це тихий бас Ярослава. От тільки про що вони там говорили??
- Емма! Виходь.
- Він пішов?
- Так.
Я з полегшенням вийшла з кімнати і тут же заціпеніла. Переді мною стояв Ярослав з його диявольською посмішкою.
- Брехати мені надумали?
- Що ти хотів??
- Щоб ти повернула мені мої речі.
- Зараз.
Я побігла в спальню і швидкома схопила речі.
- Ось. Вибач не встигла попрати.
У відповідь Яр простягнув мені якийсь пакет.
- Ось. Це здається твоє.
Зазирнувши в пакет я почала стрибати від радості. Всередині лежала така сама сукня, яку зіпсував цей недоумок. Хоча після того що він для мене зробив доволі грубо називати його так.
- Я не знав твій розмір тож судив з того що я бачив учора вночі.
На цих словах я почервоніла ще сильніше, а Яр і Поліна почали всміхатися.
- То ти приміряєш?
- Зараз??
- Так. Хочу зрозуміти чи вгадав з розміром.
- Ну добре.
Я забігла в спальню і зачинивши двері почала приміряти нову сукню. Яке було моє здивування коли всередині сукні я знайшла червону мереживну білизну. Тепер мене трясло від сорому. Нащо він це купив? Думає, що буду приміряти її? Бере мене на слабо?? А от візьму й примірю!
На диво і білизна і сукня підійшла. Вони сиділи на мені ідеально.
- Ну як вам?
Я вийшла щоб похвалитися своєю красою, але в коридорі стояв лише Яр.
- А де Поліна ділася?
- Вона вирішила піти за кавою.
З цими словами він почав наближатися до мене.
- У нас же є вдома чай.
- Чай є, а кави немає. Ти до речі надягла ту білизну яку я тобі подарував?
- А от надягла!
Він з усмішкою почав роздивлятися мене.
- Сподіваюсь, що все підійшло.
- Так… Ти вгадав з розмірами.
Він підійшов ще ближче, так що я врізалася в стіну спиною. Нахилився і прошепотів на вухо.
- Сподіваюсь колись побачу, як ти зніматимеш її переді мною.
Тисячі мурашок пробігли по всьому тілу від цих слів. З одного боку мені було страшно, а з іншого… Я хотіла щоб він прилинув губами і почав цілувати мене.
