Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Адель заправила за вухо золотий локон. Вона здавалася живим втіленням елегантності та бездоганного стилю. Її зовнішність була гармонійною і жіночною: кремовато-рожева шкіра, красиві блакитні очі і волосся кольору стиглої пшениці, що м'якими хвилями покривали її плечі. Модна сукня кольору зеленого нефриту дивовижно чином личила їй.

– Кожна може бути принцесою і не обов'язково належати до королівської родини. До того ж повір мені: бути принцесою легко, – з виглядом щирої добросердечности зізналася Адель. – Мені двадцять, і я мрію бути сміливою, рішучою, відважною – такою, як ти, Тіна! І це набагато складніше.

Тіну вразив погляд згаслих очей Адель і та глибока туга, що стояла в них нерухомо. Її скорботно стиснуті губи ледь помітно здригалися, а щоки зблідли.

– Софі все розповіла мені, тож я приїхала, щоб підтримати тебе.

– Я така дурна. Дурна! – Розплакалася Адель.

Вона намагалася порозумітися, але через схлипування нічого не можна було розібрати.

Вперше за час їхнього знайомства Тіна визнала, що Адель була слабохарактерною, несамостійною, дуже залежною від думки інших, сильніших людей і легко потрапляла під чужий вплив.

Тіна підійшла до Адель, обняла її і почала гладити по голові заспокоюючи.

– Я так боюся. Переживаю такий сором, що мені язик не повертається зізнатися батькам, що я вагітна. Цей жахливий сором гірший за смерть, розумієш? Вони покладали на мене найбільший обов'язок бути високоморальною, а я їх підвела. Мої батьки залежать від громадської думки, і вони зненавидять мене.

Тіна взяла її руку у свої долоні, змусивши подивитися собі в обличчя.

– Ти зараз міркуєш як егоїстка. Боже правий, який сором, усі дізнають! Якщо ти перервеш вагітність, це означатиме, що дитина принесла себе в жертву материнського сорому. Я знаю, ти просто хочеш знайти своє кохання. Не шукай більше! – Тіна поклала праву долоню Адель їй на живіт і додала: – Кохання вже живе в тобі!

Дівчина перестала плакати, вона тремтіла, тихо схлипуючи, залишалося тільки здогадуватися, які страхи зараз вирують у її душі.

– Згодом твої батьки обов'язково полюблять дитину. Інакше й не може бути, – сказала Тіна. – Тобі не потрібний чоловік, щоб бути гарною мамою. І не важливо, хто його батько, бо це твоя дитина. Між вами вже є зв'язок, незабаром ти це зрозумієш. І її не можна порушити.

– Я знаю, хто його батько, – заговорила Адель пригніченим голосом, насилу вимовляючи слова. – І від цього мені ще гірше…

Вона відвернулася від Тіни, низько опустила голову, витираючи мокрі від сліз щоки.

– Ти так добра до мене. Якщо я розповім тобі все погане, що було, і багато чого такого, чого ніхто про мене не знає, то ти зневажатимеш мене.

Тіна промовчала, розуміючи, що Адель просто хоче виговоритись.

– Я вже давно веду ганебне життя. На мій сором, я знаходила таку свою поведінку дуже приємною, бо відчула свободу. Мене було не зупинити повчаннями та нотаціями. Мені подобалося займатися сексом з різними чоловіками, навіть не спромогвшись дізнатися їх імена. Подобалося рівно до того моменту, коли я побачила тебе вперше. Ти йшла в обіймаючись з Гансом, така гарна і щаслива. Я заздрила тобі! Твоєї красі, свободі, сміливості, розкутості та тому, як Ганс на тебе дивився. Ви були закохані та нестримно щасливі.

– І ти вирішила відбити його в мене?

– Так, – тихо видихнула Адель і винувато подивилася на Тіну.

Бачачи, що справа приймає тривожний оборот і в Олсен ось-ось почнеться істерика, Тіна з легким серцем зізналася:

– Я все знаю. Застала вас на парковці.

– Знаєш? – Розгубилася Адель, сором'язливо опустивши очі. – І не сердишся на мене?

– Повір, ще недавно я хотіла вбити тебе власними руками, – зітхнула Тіна, роздратована власною нервозністю. –- А тепер я розумію, що якби Ганс дійсно любив мене, то ніколи б не зрадив. Виходить, що я тобі маю бути вдячна за те, що ти допомогла мені зрозуміти істину.

– Ти не уявляєш, як я страждала, коли зрозуміла, що твоєю подругою я хочу бути набагато більше, ніж дівчиною Ганса, – вираз обличчя Адель трохи пом'якшав, а в очах майнула радість від того, що в неї нарешті з'явилася можливість помиритися з Тіною.

– Отже, тепер нам нічого не заважає стати подругами, – посміхнулася Тіна.

Адель засміялася крізь сльози, а Тіна за нею залилася веселим сміхом. Дівчата обнялися.

Тіна відчувала, що змінилася у душі і більше не хотіла ні з ким воювати. Вона багато чого пережила, щоб навчитися робити правильні висновки з наявних факторів. Якщо ти не в ладах сама з собою, то страждатимеш від внутрішніх чвар і виплескувати злість на інших, але це не зможе налагодити життя. Тіна відчувала, що змогла, нарешті, здобути перемогу над собою, позбутися внутрішніх чвар. Її війну закінчено.

– Ганс – батько дитини? – Запитала Тіна.

Адель ствердно кивнула головою.

– Тоді не все так погано, як здається, – рішуче обнадіяла її подруга.