Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Брови подруги злетіли вгору.

– Він правий! Ваше весілля стане подією року. А чому ти боїшся? Куди поділася самовпевнена Тіна, та, що начхати хотіла на думку оточуючих?

– Ти не розумієш…

Тіна хотіла було пояснити подрузі, що зовсім не готова до того життя, яким їй доведеться жити. І їй чужі світські манери та умовності, вона не уявляє, як поводитися з людьми, яким ще вчора прислужувала як офіціантка.

– У нас гостя? – пролунав за спиною голос Еріка.

Дівчата обернулися.

– Привіт, Ерік, – привіталася Софі, захоплено дивлячись на молодого господаря будинку.

Просто картинка з журналу мод: високий, стрункий, у білому костюмі для тенісу, який дивовижно відтіняв його рівну засмагу. Він неквапом підійшов до Тіни і тільки тоді кивнув Софі на знак вітання.

– Ми з Олександром збираємося пограти у теніс, – звернувся він до Тіни. – Він вважає себе найкращим тенісистом, проти якого я коли-небудь грав, і стверджує, що зможе легко зі мною впоратися. Я просто повинен поставити його на місце.

Тіна розсміялася, правильно сприйнявши загрозу Еріка і розуміючи, що він не просто спортсмен, а людина, яка всюди прагне бути першою, а якщо не вдасться виграти, завжди можна зламати суперника морально.

– Добре. Ми ще трохи побалакаємо, – сказала Тіна.

Ерік ніжно поцілував дружину в щоку, після чого пішов.

– Він так дивиться на тебе, ніби готовий будь-якої хвилини накинутися, - мрійливо зауважила Софі. - Якби я на твоєму місці, то не залишала б його ні на секунду і, попрощавшись з розумом, від щастя творила б з ним найпристойніші і найгрішніші речі, які тільки можна собі уявити.

Тіна засміялася. Вперше вона поділяла думку Софі. Ось тільки не могла дозволити собі так відкрито виявляти свої почуття до Еріка, все-таки поки що між ними не було такої відвертості та довіри, які б підштовхнули Тіну до того, щоб поводитися з ним сміливіше.

– То ти будеш подружкою нареченої? – Запитала Тіна.

– Нарешті! – Зраділа Софі. – Бути подружкою найпопулярнішої нареченої року – це така честь для мене! Я згодна вдягнути все що завгодно, навіть жахливу сукню з дивними рюшами, головне, щоб на весіллі були симпатичні хлопці в смокінгах.

Софі вголос міркувала про те, що Тіні слід обрати найкрасивішу і найдорожчу весільну сукню, бо увага всіх журналістів буде прикута до нареченої.

Впіймавши себе на думці, що саме уваги преси їй хочеться найменше, Тіна напружилася. Її схвилювало недобре передчуття. Вона списала все на паніку і подумки наказала собі заспокоїтися.

Просто неймовірно! Тіна насилу вірила, що все відбувається наяву.

– Скільки в тебе буде подружок нареченої, крім мене? – Запитала Софі, швидко друкуючи повідомлення на своєму телефоні.

– Я думала, досить однієї, – незворушно відповіла Тіна. – Мені не потрібна юрба подружок на весіллі.

– Цілком неважливо, чого хочеш ти, бо є певні канони зіркових весіль, яких обов'язково слід дотримуватися, – повчала подругу Софі.

– Ти права! Ерік сказав, що всіма приготуваннями займуться найкращі фахівці з організації таких урочистостей. Чи ти думаєш, Адлер дозволить мені все вирішувати самій? Кажу ж тобі: все не так, як ти гадаєш. Мова про престиж та репутацію сім'ї, а не про те, чого хочу я.

– Ви вже призначили дату?

– У нас є лише кілька тижнів на підготовку. Ми не хочемо чекати.

Тіна інстинктивно погладила свій живіт, згадавши дитину під серцем.

– Ти вагітна? – Здивувалася Софі, і її очі округлилися, як у сови.

Тіна відсмикнула руку від свого живота, запізно усвідомивши свою помилку, але брехати не стала.

– Так.

– Вітаю, ти зірвала джек-пот! – переможно вигукнула Софі.

Постукавши у двері, Тіна деякий час стояла, чекаючи, коли їй відчинять. Вона хвилювалася.

Двері відчинила економка Олсенов, вона ввічливо привіталася з гостею.

– Моє ім'я Тіна Ларсен, мені потрібна Адель. Вона дома?

– Впустіть її, – пролунав голос за спиною економки.

Жінка відразу відступила убік, поступаючись місцем Адель.

Зустрівшись віч-на-віч, дівчата мовчазно обмінялися поглядами.

– Привіт, Тіно, рада тебе бачити, – тільки й видавила з себе Адель, щосили намагаючись не дати пролитися сльозам, що підступили до очей.

Тіна глибоко зітхнула. Як не дивно, але вона більше не злилася на Адель і сьогодні вперше дозволила собі визнати, що дарма нападала на неї у минулому.

Щойно опинившись у кімнаті господині, Тіна відчула себе незатишно і навіть засумнівалася, чи правильно зробила, що приїхала сюди. Інтер'єр спальні в сонячно-золотих тонах із білими меблями свідчив про те, що це кімната справжньої принцеси. На хвилину в кімнаті запанувала тиша – мовчання людей, які намагаються порозумітися.

– У дитинстві я мріяла про таку кімнату, – сказала Тіна, сумно посміхнувшись, – і хотіла бути принцесою.