Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– Він не одружився з нею! – Злісно виплюнула вона. – Мій син ввів усіх в оману.

Обличчя Герарда спотворила гримаса нерозуміння та розчарування.

– Я й сама не знала. Все думала, як би не дати інформації побачити світ, а виявилося, боятися нічого. Мій син не настільки дурний, щоб одружитися з цією нічим не примітною особою. Спрут розлютилися, коли я почала переконувати їх у зворотному, вважаючи, що я навмисно дурю, але це було не так!

– Тоді навіщо, Еріку знадобилося обманювати дівчину? – Запитав Герард, зовсім не розуміючи логіки того, що відбувається.

– Я не знаю. Мене зовсім не хвилює, розважається він, або порається з нею через впертість, –закінчила Анжеліка. А потім ніби згадала щось, додала: – Маркус приходив до мене, просив допомогти йому зупинити Еріка. Він заявив, що любить цю дівку, а Ерік використовує її лише для того, щоб довести свою перевагу. Ти не гірше за мене знаєш, на що здатні ці двоє, коли йдеться про суперництво та конкуренцію. Я підозрюю, що вагітна вона зовсім не від Еріка. Інакше, він би не став поводитися з нею подібним чином.

Герард похитав головою, ніби не згоден з Анжелікою, але нічого не сказав.

– Зроби так, щоб вона зникла, – вимагала вона, впертим поглядом упиваючись у похмуре обличчя Герарда.

– Я повинен доповісти про це Спруту.

– Зрозуміло, що доповіси, – відмахнулася жінка, і між її бровами з'явилася глибока зморшка роздуми, а губи рішуче стиснулися в трубочку. – Цілком не важливо, скільки людей у ​​результаті постраждає, головне, щоб Ерік зайняв своє місце, тоді все зміниться і нас ніхто не образить. Дівчинку шкода, але така її доля.

– А як же Олександр? Він стане наступним у цьому ланцюжку смертей. Невже тобі, його анітрохи не шкода?

– Герарде, якщо ти думаєш, що я сплю з ним, бо закохана, то помиляєшся! Адже тебе, саме це цікавить? – уїдливо запитала Анжеліка.

На його жорстокому обличчі вперше зобразилося щось схоже на ревнощі. Він навіть перестав моргати, наче сканував її на чесність.

Анжеліка рішуче підвелася з крісла і підійшла до нього.

– Ми з тобою живемо у різних світах, далеко-далеко один від одного, за межею розпачу. Ти ж знаєш, що я люблю тебе, – з тугою в голосі простягла Анжеліка і обійняла його. – Але у нас немає майбутнього, і ніколи не було шансу стати подружжям…

– Не про це! Я не хочу, щоб ти спала з ним. У цьому немає потреби, – прошипів Герард, схопивши її за плечі так сильно їх стиснув, що обличчя Анжеліки потемніло від болю.

– Знай своє місце! – Закричала вона і спробувала вирватися, але він продовжував міцно утримувати її.

– Я уб'ю вас обох, якщо ти знову ляжеш із ним у ліжко, зрозуміла? – попередив Герард.

У душі в неї похололо, а ноги підкосилися. Вона не очікувала, що Герард може бути таким ревнивим.

Однак зобразити покірність зараз вона не могла, тому що не контролювала свої емоції і боялася його. Герард послабив хватку, а потім відпустив Анжеліку, зробивши крок назад, промовив:

– Зовсім скоро, ти зрозумієш, що твій незрівнянний Олександр – слабак. Він не зможе захистити тебе, так само як не зміг уберегти від смерті сина. Я згоден з тобою лише в одному – Ерік допоможе нам, бо не має вибору. У будь-якому разі, – Герард криво посміхнувся, блиснувши злими очима, він водночас дружелюбно промовив; – ласкаво прошу до пекла, Анжеліко.