Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

також був причиною мого рішення ніколи не братися за написання нового кіносценарію, якщо за мною не визнаватиметься право на остаточне рішення. Саме в такому дусі я дав розпорядження своєму агентові. А це означає, що я практично поставив себе поза кінобізнесом.

Але перед тим я підписав угоди ще на два кінофільми, які вже майже готові. Отже, гадаю, набутий досвід дозволяє мені стверджувати, що кіносценарій — це найменш приємна для письменника форма творчості. Але, майже як і все інше, принаймні один раз і це цікаво спробувати.

Фільми у більшості своїй виходять нікчемні саме тому, що ті, хто приймає остаточне рішення, насправді не тямлять, чим беруть публіку сюжет і персонажі. Голлівуду ще треба відкрити для себе, що підвищення автора до становища, співмірного із статусом продюсера, режисера і (я навіть наважусь сказати) керівника студії, — це вірний шлях до збільшення грошей на банківському рахунку.

Книга

Я написав три романи. Два попередні були кращі за «Хрещеного Батька», якого я написав, щоб заробити гроші. Мій перший роман «Темна арена» (1955 р.) отримав переважно дуже схвальні відгуки в пресі, мене називали письменником, який ще заявить про себе. Зрозуміло, я вважав, що розбагатію і заживу слави. Книга принесла мені три з половиною тисячі доларів, і я все ще не знав, що мені доведеться чекати цілих п'ятнадцять років.

Мій другий роман «Щасливий пілігрим» вийшов у світ через десять років, 1965 року, і приніс три тисячі доларів. Я швидко котився з гори. І все ж таки ця книжка мала кілька надзвичайно гарних рецензій. «Нью-Йорк Таймс» нарекла її «малою класикою». Вона навіть подобається мені самому, і я нескромно думаю про неї як про мистецьку річ.

Так чи інакше я вважав себе героєм. Проте мій видавець — «Атенеум», відомий як першокласне видавництво зацікавлений не так у грошах, як у красному письменстві був не в захопленні. Я попросив у них аванс, щоб розпочати свою наступну книжку (що мала стати ВЕЛИКОЮ класикою), але видавці були невблаганні. Вельми ввічливо вельми люб'язно мені вказали на двері.

Я не міг повірити й ще раз перечитав усі рецензії на мої перші дві книги (несхвальні обминув). Тут щось не так. Принаймні за мною визнавався непідробний талант. По стривайте, таж я справжній письменник, їй-богу, досконалий митець, маю за собою два зустрінутих з ентузіазмом романи в яких кожне слово було вистраждане і було моїм власним. Ні від кого я не мав ніякої допомоги. Не може бути, що мій видавець не дав мені аванс для роботи над новим твором.

Отже, між нами відбулась ще одна розмова. Редактора не подобався задум мого нового роману. Виглядало, що черговий невдаха. Один з редакторів, пригнічено розмірковуючи, зауважив, що коли б в «Щасливому пілігримі» було більше про мафію, можливо, книжка змогла б зібрати гроші. (Один з другорядних персонажів роману був ватажком злочинного світу).

Мені було сорок п'ять, і я вже стомився від мистецтва. Поза тим я заборгував двадцять тисяч родичам, фінансовим компаніям, банкам, всіляким букмекерам і лихварям. Насправді вже час стати чоловіком або закрити лавочку, я радив колись Ленні Брюс. Отже, я сказав своїм редакторам: гаразд, я напишу книжку про мафію, але дайте мені якісь гроші, щоб я зміг розпочати. їхня відповідь була одно значна: жодних грошей, поки не побачимо ста сторінок. Я пішов на компроміс і накидав план на десяти аркушах. Мені ще раз вказали на двері.

Неможливо описати жахливі почуття відмови, враженого самолюбства, депресії й безвілля, яких зазнає письменник внаслідок отакого ставлення. Але цей випадок також просвітив мене. Я був надто легковірний, коли вважав, що видавці дбають про мистецтво. Ні, вони хочуть заробити гроші (прошу, не треба питати: «Ви серйозно?»). Бізнес є бізнес. Вони вклали капітал, і їм треба платити по рахунках. А коли хтось навіжений прагне творити мистецькі шедеври, то чому б і ні ? — тільки власним коштом.

Я щиро вірив у мистецтво. Я не вірив у релігію, кохання, у жінок чи чоловіків, я не вірив у суспільство чи філософію. Протягом усього свого життя вірив у мистецтво. Воно давало мені втіху, якої годі було шукати в іншому місці. Проте я знав також, що вже ніколи не напишу жодної книги, якщо наступна не принесе мені успіху. Психологічний і економічний тиск буде надмірний. У мене ніколи не було сумніву, що зможу написати комерційний бестселер, якщо захочу. Мої друзі з письменницького світу, моя родина, ліги й кредитори — всі в один голос запевняли мене, що настав час або показати, на що ти здатен, або вже сидіти її не рипатись.

Я хотів переконати, у мене був план на десяти сторінках — але ніхто не хотів мати зі мною справи. Минали місяці. Я працював на видавництво пригодницьких журналів, редагував, писав на замовлення. «Мартін Гудман» ставився до мене краще, ніж будь-хто інший з моїх дотеперішніх видавців. Я вже ладен був забути про романи, за винятком, може, їхньої ролі як засобу приємно згаяти час у моєму похилому віці. Та якось до мене в редакцію завітав один мій знайомий письменник. На знак звичайної ввічливості я дав йому примірник «Щасливого пілігрима». Через тиждень він навідався знову. Він вважав, що я великий письменник. Я пригостив його в ресторані розкішним обідом, розповів кілька кумедних історій про мафію і виклав мій десятисторінковий начерк роману. Він загорівся і влаштував для мене зустріч з редакторами фірми «Дж. Р. Патнамс Сонз». Редактори посиділи годину зі мною, слухаючи мої оповідки про мафію, і дали добро. Вони також дали мені п'ять тисяч доларів авансу і повну свободу дій. Отакої. І я вже майже остаточно повірив у людяність видавців.

Коли мені до рук потрапили гроші від «Патнам», природно, я не сів за написання книги. На моє щастя, частина авансу мала бути сплачена лише по отриманню від мене завершеного рукопису, інакше б я його ніколи не закінчив. Справа в тому, що я ніколи по-справжньому не збирався писати «Хрещеного Батька». Мені кортіло створити зовсім інший роман, який я так і не написав і вже ніколи не напишу, бо сюжети художніх творів підвладні ерозії, як і все інше.

Усі мої колеги по редакції пригодницького журналу в один голос радили засісти за книгу. Всі були впевнені, що вона принесе мені удачу й гроші. На мою користь свідчили й цікаві