Українська література » » Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

---
Читаємо онлайн Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
але так, убив її я».

— Ні, — каже Джонатан.

Інспектор хапається обома великими пальцями за свій чорний ремінь. Його штани також чорні, а ґудзики і відзнаки — золотисті. Він обожнює свою уніформу. Помічник щось намагається йому сказати, але той не звертає на нього жодної уваги.

— Вона колись казати вам, що хтось хоче її вбивати? — запитав Джонатана інспектор.

— Ні, звичайно.

— А чому?

— Якби вона сказала мені щось подібне, я одразу повідомив би поліцію.

— Окей. Можете йти.

— Ви зв’язалися з містером Гамідом? Що ви збираєтеся робити?

Інспектор хапається за козирок свого кашкета, немов хоче, щоб його теорія прозвучала якомога авторитетніше.

— Це злодій. Божевільний злодій вбити жінку. Може, наркоман.

Прибувають сонні медики у зелених комбінезонах і кросівках, вони приносять ноші і пакет для тіла. Головний серед них не знімає затемнених окулярів. Інспектор втоптує недопалок своєї сигарети у килим і закурює нову. Чоловік у гумових рукавичках клацає фотоапаратом. Складається враження, що всі порилися у готельних комодах, щоб одягнути щось химерне. Вони кладуть тіло Софі на ноші, і коли перевертають його, то з-під порваного одягу показується одна з її білих грудей, значно менша, ніж зазвичай. Джонатан звертає увагу на її лице. Риси обличчя майже стерті, можливо, кулаками, а може, прикладом пістолета.

— У неї був собака, — каже він. — Пекінес.

Ще навіть не договоривши, він помічає його крізь прочинені двері на кухню. Собака неприродно рівно лежить на кахельній підлозі. Різана рана, схожа на замок-блискав-ку, йшла від задніх ніг через живіт і до горла. «Двоє чоловіків, — притуплено думає Джонатан, — один тримає, інший ріже; один тримає, інший б’є».

— Вона була підданою Об’єднаного королівства, — каже Джонатан, використовуючи минулий час, щоб покарати себе. — Я б вам дуже радив зателефонувати в посольство.

Але інспектор уже його не слухає. Лисий помічник бере Джонатана попід руку і починає вести до дверей. На якусь мить, яка триває вічно, Джонатан відчуває, як бойовий жар струмом пронизує спочатку його плечі, а потім руки аж до кінчиків пальців. Помічник теж це відчуває і робить крок у бік, немов його вдарило током. А потім він двозначно всміхається, немов відчувши брата по духу. І поки він це робить, Джонатан відчуває, як його починає охоплювати паніка. Не через страх, а через невідворотну і безутішну втрату. «Я кохав тебе. Але так і не зізнався в цьому, ні тобі, ні собі».

Фрау Мертан дрімала біля комутатора. Інколи, пізно вночі, вона телефонувала своїй дівчині і шепотіла їй свої еротичні фантазії, але не сьогодні. Шість факсів, адресованих гостям з «Вежі», лежали, чекаючи ранку, а поруч з ними — оригінали надісланих факсів. Джонатан кинув на них поглядом, але не торкнувся їх. Він прислухався до дихання фрау Мертан. Потім нерішуче провів рукою над її закритими очима. Вона хропнула, немов порося. Ніби вправна дитина, яка краде щось з маминої торбинки, він схопив факси з таці. Копір усе ще буде теплий? Порожній ліфт уже приїхав з верхнього поверху? «Ви вбити її?» Він натиснув на одну з клавіш комп’ютера фрау Мертан, потім на ще одну, і ще. «А ви знавець». Комп’ютер пікнув і перед його очима знову з’явився образ Роуперової жінки, яка спускається сходами «Вежі». Хто такі ці брюссельські парубчиська? А Апетит з Маямі? Хто цей солдат Борис? Фрау Мертан повернула голову і засопіла. А Джонатан узявся записувати номери телефонів, поки вона продовжувала хропіти.

Колишній молодший командир Джонатан Пайн, син сержанта, привчений битися у будь-яких погодних умовах, йшов, порипуючи черевиками, засніженою стежиною вздовж клекітливого гірського струмка, який з шумом протікав через ліс. На ньому був анорак, одягнений поверх смокінга, і легкі гірські чоботи, взуті на темно-сині шкарпетки. Лівою рукою він тримав поліетиленовий пакет, у якому лежали його лаковані шкіряні черевики. Навсібіч — у деревах, у садах, уздовж берега — під ідеально блакитним небом переливалися сніжні візерунки. Але вперше в житті Джонатану було байдуже до навколишньої краси. Він ішов у напрямку до своєї службової квартири на Кльосбахштрассе, був ранок, годинник показував вісім двадцять. Треба ситно поснідати, вирішив він: варені яйця, тост, кава. Інколи готувати собі самому було надзвичайно приємно. Можливо, спершу варто прийняти ванну, щоб відновити сили. І за сніданком, якщо йому вдасться зібратися з думками, він і прийме рішення. Джонатан запхнув руку всередину анорака. Конверт був на місці. Куди я йду? Лише дурнів життєвий досвід нічого не навчає. Але чому я почуваюся таким бадьорим, немов перед боєм?

Дійшовши до будинку, де була його квартира, Джонатан помітив, що він крокує у ритмі маршу. Замість того, щоб сповільнитися, він подався до Рьомергофу, де на нього вже чекав трамвай зі зловісно відкритими дверима. Не усвідомлюючи, що з ним відбувається, він сів у трамвай і поїхав. Коричневий конверт втискався йому в груди. Зійшовши на головному залізничному вокзалі, він так само пасивно подався у напрямку аскетичної будівлі на Бляйхервеґ, у якій розташовувалися консульські і комерційні представництва кількох країн, у тому числі і Великобританії.

— Мені потрібно поговорити з підполковником авіації Квейлом, якщо ваша ласка, — сказав Джонатан англійці з великою щелепою, яка сиділа у віконечку за куленепробивним склом. Він дістав конверт і просунув його під склом.

— Це особисте питання. Скажіть йому, будь ласка, що я друг Марка Оґілві з Каїра. Ми разом ходили під вітрилами.

Можливо, не останню роль у тому, що Джонатан вирішив дозволити своїм ногам прийняти рішення, зіграв винний погріб repa Майстера. Незадовго до Роуперового прибуття Джонатану довелося просидіти в ньому цілих шістнадцять годин! Воно й не дивно, що він вважає цей випадок підготовкою до своєї смерті.

Серед додаткових обов’язків, які гер Майстер доручив Джонатанові, була також щомісячна інвентаризація потреба марочних вин, який розташовувався глибоко у синіх скелях під найстарішою частиною готелю. Як правило, Джонатан спускався туди у перший понеділок кожного місяця, перш ніж почнеться його шестиденна відпустка, на яку він мав право згідно з умовами контракту, оскільки працював на вихідних. У той злощасний понеділок він не порушив усталеної традиції.

Страхова вартість марочних вин нещодавно була встановлена на рівні шести з половиною мільйонів швейцарських франків. Складність захисних пристроїв погреба відповідає вартості його вмісту. Щоб добратися до пружинного замка, потрібно було набрати комбінацію з кількох цифр і відкрити два інерційних замки. Погрозлива відеокамера фіксувала кожен крок відвідувачів. Успішно впоравшись з замками, Джонатан взявся за свої звичні

Відгуки про книгу Нічний адміністратор - Джон Ле Карре (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: