Шопоголік - Софi Кiнселла

– Ви тільки погляньте! – чую я мамин голос. – Просто неймовірно! 1, 2, 3, 4, 5, 44.

– І що ж тут неймовірного? – відповідає тато. – Це так само ймовірно, як і будь-який інший ряд цифр.

– Цього не може бути!

– Джейн, ти хоч щось знаєш про закони ймовірності?

Я тихо встаю і виходжу з кімнати під радісну музичну заставку Національної лотереї. Теліжуся на кухню, сідаю за стіл і закриваю обличчя долонями. Чесно кажучи, мене трохи трусить. Я була цілком переконана, що виграю. Жила у величезному маєтку, збиралася у відпустку на Барбадос разом із усіма своїми друзями, а ще купувала в «Аґнес-Бі» все, чого лишень хотіла. Це все було таким справжнім.

І ось натомість я сиджу на кухні у своїх батьків, не можу собі дозволити навіть поїхати на відпочинок, і я сьогодні витратила вісімдесят фунтів на дерев’яну миску, яка мені навіть не подобається.

Сповнена жалю до себе, я вмикаю чайник, беру зі столу «Жіночу газету» і гортаю її, але навіть це мене не збадьорює. Усе, здається, нагадує мені про гроші. «Може, мій тато й правий, – ловлю я себе на сумній думці. – Може, “Менше Витрачати” – це і є потрібний для мене вихід? Припустімо… я почну витрачати менше на шістдесят фунтів на тиждень. За сто тижнів я заощаджу 6000».

Раптом ця думка мене надихає. Шість тисяч фунтів. А що, непогано. І якщо добре подумати – не так уже й важко відкласти шістдесят фунтів на тиждень. Це десь два обіди в якомусь кафе. Тобто майже зовсім непомітні гроші.

Господи, так. Саме так я й зроблю. Шістдесят фунтів на тиждень. Може, я навіть відкладатиму їх на окремий рахунок. Це буде пречудово! Я буду головна, я керуватиму своїми фінансами, а коли сплачу всі свої рахунки, я просто продовжу заощаджувати. Економність стане моєю звичкою. А потім, наприкінці кожного року, я витрачатиму все, що відклала, на щось дороге, вишукане. Наприклад, костюм від Армані. Чи Крістіана Діора. Щось насправді статусне.

Почну в понеділок, захоплено думаю я, ложкою сиплячи в чай розчинний шоколад. Я просто взагалі нічого не витрачатиму. Буду накопичувати гроші, ставатиму багатшою й багатшою. Це буде просто чудесно.

Міс Ребекка Блумвуд

Берні Роуд, 4, кв. 2

Лондон SW6 8FD

Шановна міс Блумвуд!

Дякуємо за чек на суму 43,00 фунти, отриманий від Вас сьогодні. На жаль, на чеку відсутній Ваш підпис. Ми не маємо жодного сумніву, що Ви просто цього не помітили. Тож повертаємо його Вам і просимо Вас знову надіслати його нам, поставивши свій підпис.

Ви, звичайно ж, розумієте, що цей платіж прострочено вже на вісім днів.

Сподіваємося найближчим часом отримати підписаний Вами чек.

Ощадливість та простота – ось мій новий девіз. Нове, стримане життя в стилі дзен, життя, у якому я нічого не витрачаю. Нічого не витрачаю. От замисліться лишень, скільки грошей ми всі щодня тринькаємо даремно? Тож не дивно, що я трохи влізла в борги. І це насправді не моя провина. Я просто піддалася західній звичці до матеріалізму та споживання – адже потрібна неймовірна сила, щоб чинити їй опір. Принаймні саме так написано в моїй новій книжці.

Розумієте, вчора, коли ми з мамою їздили до книжкової крамниці «Вотерстоун» купити їй тоненьку книжечку, щоб читати цього тижня, я зайшла у відділ літератури із саморозвитку і там знайшла найдивовижнішу книжку, яку мені лишень доводилося читати. Присягаюся вам, вона змінить моє життя. Вона й зараз зі мною, у мене в сумочці. Вона називається «Керуй своїми коштами», і написав її Девід Е. Бартон. Книжка просто крутезна. Там написано, що всі ми тринькаємо купу грошей, навіть не усвідомлюючи цього, і що більшість із нас легко може вдвічі зменшити власні витрати вже за один тиждень.

За один тиждень!

Просто потрібно, наприклад, брати з дому бутерброди, а не їсти в ресторанах, і їздити на роботу велосипедом, а не метро. Якщо добре подумати – заощадити можна на всьому. І, як говорить Девід Е. Бартон, є безліч безкоштовних задоволень, про які ми забуваємо, тому що надто зайняті витрачанням грошей – парки, музеї, та навіть проста прогулянка сільською вулицею допоможе відчути цю просту радість.

Це все так легко, так зрозуміло. А найкраще те, що починати це все треба із шопінгу! У книжці написано, що слід пройтися крамницями так, як ви це робите зазвичай, а потім занотувати всі покупки та їхні ціни, і навіть намалювати графік. Важливо при цьому бути чесним, не махлювати і витрачати точнісінько стільки грошей, як зазвичай – це саме вчасна порада, бо в Сьюз у четвер день народження, і я маю купити для неї подарунок.

Тож у понеділок уранці, йдучи на роботу, я, як зазвичай, заходжу в «Лючіо» та купую найбільший капучино і шоколадний мафін. Мушу визнати, що плачу за них із легкою скорботою – адже це мої останні капучино та шоколадний мафін. Моє нове, ощадливе життя розпочинається завтра – і в ньому не буде місця для капучино. Девід Е. Бартон говорить, що, коли ви полюбляєте каву, її слід варити вдома і носити на роботу в термосі, а якщо звикли перехопити чогось солоденького – треба купувати дешеві тістечка в супермаркеті. «Продавці кави деруть із вас гроші за майже пусту гарячу водичку і пластиковий стаканчик», – пише він, і я з ним цілком згодна. Хоча я тужитиму без ранкового капучино. Але все одно я пообіцяла собі виконувати правила з книжки – і я їх виконуватиму.

Коли я виходжу з кав’ярні з цим останнім капучино в руці, то раптом розумію, що в мене взагалі-то немає термоса для кави. Але це нічого, я його куплю. У «Габітаті» є чудові блискучі хромові термоси. Це взагалі-то зараз дуже модна тема. Можливо, бувають навіть термоси від «Алессі». Ну хіба не круто? Пити каву з термоса «Алессі». Значно крутіше, ніж капучино з якогось стаканчика.

Отож, ідучи вулицею, я почуваюся досить щасливою. Я заходжу в «У Сміта», купую кілька журналів, щоб поліпшити настрій – і ще обираю маленький сріблястий записничок і ручку, щоб занотовувати всі свої витрати. Я робитиму це надзвичайно ретельно, адже Девід Е. Бартон стверджує, що самі лише такі записи допоможуть витрачати менше. Тож, діставшись до роботи, роблю перші