Експрес до Ґаліції - Богдан Вікторович Коломійчук
— …відомо, що тут? — вловив він тільки уривок запитання.
— Даруйте? — червоніючи від вуха до вуха, перепитав Фелікс.
— Я запитав, чи знаєте ви, про що йдеться в цій записці, — повторив граф.
— Яша… Мій пацієнт пояснив, що просить вас про зустріч, — відповів гість.
— Отже, ви його лікар? — уточнив росіянин.
— Не зовсім. Я допомагаю доктору Ріцке. Чесно кажучи, ми вперше побачилися з Яшею сьогодні вночі.
— Он як…
Орлов згорнув записку й поклав її в кишеню фрака. Після цього знову взяв до рук сигару й задумливо підніс її до рота. Затягнувся, докладаючи трохи більше зусиль, ніж це зазвичай роблять курці. Видно, сигарний попіл встиг пригаснути.
— А чи знаєте ви, хто такий цей Яків?.. Тобто Яша? Маю на увазі пацієнта вашої клініки.
Фелікс заперечливо хитнув головою.
— Мені зовсім нічого не відомо про нього.
Орлов ще на хвилину задумався, присмоктавшись до своєї сигари, мовби звідти разом із димом витягував думки.
— У листі Яша повідомляє, що віддячив вам насамперед за вашу мовчанку, пане Крауте, — продовжив граф. — А також за те, що влаштуєте нам зустріч.
З першим Фелікс погодився, а от друге було брехнею. Яша ані словом не обмовився про те, що саме йому доведеться влаштовувати візит Орлова до клініки. Втім, пригадавши, яка сума лежала в його кишені, Краут вирішив не заперечувати. Чорт із ним! Зрештою, відвідини пацієнта — звична річ. І нічого протизаконного Фелікс не зробить. Хіба що знову приховає все від доктора Ріцке…
— То як? — продовжив Орлов. — Я можу на вас покластися?
— Можете, — підводячись, відповів Краут. — Післязавтра в мене знову нічне чергування. Буду до ваших послуг.
— Пропонуєте зустрітися з Яковом уночі? — здивувався граф.
— Ні, звичайно. Це викличе зайві підозри у випадкових свідків, — промовив Фелікс, — найкраще, якщо прийдете вранці. Скажімо, о сьомій. У цьому не буде нічого незвичного, деяких пацієнтів провідують о цій годині родичі.
— А як же доктор?
— До приходу пана Ріцке залишиться ще ціла година.
На обличчі Орлова прочиталося схвалення.
— Рівно о сьомій ранку я чекатиму на вас біля запасних воріт, крізь які можна потрапити одразу до нашого парку, — продовжив Краут, — у цей час санітари виведуть Яшу на прогулянку і залишать його під моєю опікою. Я відійду і дам вам можливість поговорити сам на сам.
— Прекрасно, — похвалив граф, — як на мене, задум чудовий.
Він підійшов до столика з випивкою.
— Хочете чогось? — люб’язно запропонував Орлов, вказавши на пляшки з алкоголем.
Фелікс випив би залюбки, але бажання завершити цю розмову й піти геть було сильнішим. Асистент відмовився, проте з жадібністю дивився, як співрозмовник відкорковує метаксу. Ніби не розчувши його відповіді, Орлов наповнив дві склянки.
— Ви нам дуже допомагаєте, пане Крауте, — сказав росіянин, подаючи йому келих. — Проте, мусите затямити одну річ… — Він зробив ковток. — Ані пари з вуст. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів Фелікс і вихилив свою порцію бренді одним ковтком.
— Тоді до зустрічі, — промовив Орлов і поплескав його по плечу. Зовсім як старого приятеля.
Поставивши порожню склянку на столик, Фелікс рушив до дверей.
— Якщо бажаєте, залишіться сьогодні в клубі, — сказав йому вслід Орлов, — у нас цього вечора чудова програма. Вам сподобається.
«Пішов ти під три чорти», — подумав Фелікс, але вдячно кивнув графу й поспіхом вийшов з ложі.
Так само поспіхом він збирався пройти через залу, проте несподівано спинився й витріщився на сцену. Там був той самий піаніст і ті самі музиканти, яких він помітив, ідучи до Орлова. Тільки цього разу поряд з ними стояла мадам Шене. Сцена була яскраво освітлена, і її дрібна постать, здавалося, от‑от розтане у променях софітів, як грудка цукру в чашці з кавою.
Першим вступив піаніст, потім кларнетист. До них додалися звуки контрабаса і неспішний ритм барабанів. Грали «Sweet sixteen» з репертуару Гаррі Макдоно[15].
Врешті залунав голос пані Шене:
When first I saw the love-light in your eyes, I dreamed the world held not but joy for me. And even though we drifted far apart, I never dream but what I dream of thee…[16]Голос жінка мала приємний: грудний, але не надто низький. Такий серед вокалістів називається мецо-сопрано. Здивований і вражений до краю, чоловік сів за вільний столик, аби дослухати пісню до кінця. Зала заповнилася приблизно на третину, але публіка все прибувала. Очевидно, виступ пані Шене був своєрідним привітанням. Коли закінчилася пісня, він перший зааплодував. Причому так енергійно, що на нього поозиралися слухачі з сусідніх місць. Краут вирішив бути стриманішим.
Непомітно до його столика наблизився усміхнений кельнер.
— Чи бажаєте щось випити? — запитав він.
У питанні не було нічого незвичного, проте Фелікс глянув на нього зі здивуванням в очах, ніби той говорив латиною.
— У нас є чудовий «Ельблінґ»[17], — вирішив допомогти йому офіціант, — може бути для початку.
— Так… будь ласка, — розгублено відповів той.
Кельнер, втім, не відходив, мовби розмова мусила продовжитись.
— Склянка «Ельблінґу» цілком пасує, — повторив Краут уже впевненіше.
— Звісно, — ще ширше всміхаючись, проказав офіціант, — однак мушу попередити шановного пана, що цей столик зарезервовано, починаючи з дев’ятої години. Тобто дослухати прекрасну мадам Шене ви зможете, а от коли розпочнуть танцювати наші німфи… — чоловік зробив виразну паузу, мовби даючи можливість гостеві краще уявити спокусливих танцівниць, — коли вони танцюватимуть, вам, на жаль, доведеться пересісти.
«Підходящий привід все це закінчити», — подумалося Феліксу, й він звівся на ноги. Слід було опанувати себе і піти врешті додому. Тим більше, що завдання виконано.
— Що ж, не щастить мені, — з награним жалем у голосі промовив Фелікс.
— О, запевняю вас, я знайду вільне місце… — розпачливо сказав кельнер.
— Ні-ні, не переймайтеся, — заспокоїв його гість. — Буде мені наукою. Наступного разу бронюватиму собі столика завчасно.
— А ваше замовлення?..
— Що ж, вип’ю «Ельблінґу» іншим разом. На все добре.
Чоловік стрімко рушив до виходу. Він встиг почути, як співачка своїм розкішним голосом почала «Sweet Adeline»
