Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Та бувши близькими душевно, залишалася невидима грань, переступати яку зарано. Розмову звели нанівець. Коли літак приземлився у знаменитому аеропорту Катанії й обидва вперше ступили на землю Італії, втратили рахунок часу. Усі проблеми представилися мізерними та нікчемними. Попри сотні туристів, подібних до них, створювалося враження, що залишилися на всьому світі одні. Він та Ритка. Судячи з її щасливого виразу обличчя, дівчина вважала так само.

Дівчину не збентежило, що, спустившись з трапу літака, Олег владно притиснув її до себе за талію і не звільнив до моменту, поки не сіли в таксі. Де, до слова, водій прийняв їх за подружню пару, а Маргарита вдала, що не зрозуміла, не ставши переконувати у зворотному.

До готелю добралися за пів години. Той знаходився на східному узбережжі острова, в затоці з романтичною назвою Русалоча бухта, поблизу одного і найкрасивіших містечок Сицилії – Таорміни. П'ятизірковий Grand Hotel Atlantis Bay побудований у стилі італійського села, терасами спускався до Іонічного моря. Чернишевський навмисно вибрав саме цей готель – фантастичні краєвиди та власний приватний пляж дозволяли насолодитися усамітненою атмосферою відпочинку.

Рита заворожено ловила кожне слово чоловіка, що в міру наближення до місця призначення описував красоти, що очікували попереду. При цьому крутила головою на всі боки, ніби побоювалася випустити з уваги щось важливе. Зараз вона дуже нагадувала ту безтурботну юну дівчинку, якою була раніше. В минулому вона з таким же захопленням сприймала щось нове, чи то поїздку до незвіданого району міста, чи то чергову розповідь про навчальні збори.

– Подобається? – обережно торкнувшись Маргарити, уточнив Олег, закінчивши описувати принади готелю.

– Ти ще й питаєш.

– Не хвилюйся, встигнемо повернутися й оглянути, якщо не весь острів, то особливо визначні місця точно, – заспокоїв чоловік, спостерігаючи, як Одинцова захоплено розглядала пейзажі, що пропливали повз. – Я намітив нам маршрут для екскурсій.

– Ти був тут? – різко обернувшись до нього, запитально підняла брови.

– Ні, – посміхнувшись, – Прочитав в інтернеті путівник.

– Я дивлюсь, ти добре підготувався, – хмикнула у відповідь, знову виглядаючи у віконце, коли автомобіль під'їхав до готелю.

Розплатившись і забравши багаж, молоді люди попрямували всередину, принагідно оглядаючи місцевість. Atlantis Bay не розчарував – був точно такий, як в описі та на картинках з інтернету. Комплекс будівель, що потопали у пишній середземноморській рослинності, – зразок традиційного острівного стилю. Зараз, оповитий вечірнім серпанком, світився сотнями великих і маленьких вогнів. Всім виглядом підтверджував – це казковий рай, не інакше. Всередині їх зустрів адміністратор та, провівши стандартну процедуру вселення, супроводив до номера. 

Не зводячи очей із задоволеної Маргарити, що захоплено вивчала кожен куточок, Чернишевський ледве встиг помітити в інтер'єрі переважну кольорову гаму блакитних і пісочних тонів. Коли зсередини номеру зачинилися масивні двері, зовсім забув про проблеми та перешкоди на шляху до коханої. Сьогодні вона у його владі, і чоловік зробить усе, щоб не прогаяти цю жінку.

– Боже мій, Олеже! – проходячи вглиб кімнати, захоплено гукнула Рита, вириваючи з роздумів, – Це не номер, це цілий палац!

Заметушилася по кімнаті, проводячи долонькою по всьому, що траплялося по дорозі, жадібно розглядаючи кожну деталь інтер'єру. Величезний світлий диван з атласними синіми подушками. Масивний обідній стіл зі скляною стільницею та химерними ніжками у вигляді античних воїнів. Стільці з оббивкою в тон диванним подушкам. Дерев'яні тумби великих і маленьких розмірів: для речей і як підставки для ламп та декоративних дрібничок. Пухнастий килим, у якому ноги буквально потопали. Безліч дзеркал на повний зріст. Приємні на дотик фактури тканин, натуральний камінь. Сірі, пісочні та білі кольори з яскравими деталями відтінків морської хвилі та позолотою. Все змішалося, утворюючи єдиний неповторний ансамбль дизайнерського мистецтва. Велич, досі незвідана, від якої голова йшла кругом. Головне, що Маргариті подобалося, вона оцінила його вибір. Вона щаслива.

– Глянь, яка тут спальня! – відчинивши одну з дверей, позвала Рита, і тут же зачинила, кинувшись до іншої, що вела у ванну, – Тут неймовірно!

Посміхнувшись, Олег пройшовся по вітальні, прикидаючи скільки триватиме захоплення Одинцової від побаченого. Дівчина, наче почувши настрій чоловіка, обернулася, схиливши голову набік, та незворушно прокоментувала:

– Ти божевільний, Чернишевський. Це коштує шалених грошей. Навіщо такі витрати?

– Забула? За мною борг за нечесну перемогу в перегонах, – зупинившись у парі кроків, зізнався.

– Олеже, вистачить про цю дурість! – примружившись, обірвала Маргарита. – Ти наступного дня розплатився за рахунками повною мірою.

– Припустимо. Але невже не маю права виконати мрію дорогої мені жінки?

– Маєш, але... – розплющивши очі, стиснулася Одинцова, – чи варте воно того?

Знову шукає в собі вади? Щоб вкотре назвати негідною і...

– Ритко, припини шукати каверзу або вирішувати замість мене, як варто чинити, а як ні, – незадоволено буркнув Олег, простяг дівчині розкриту долоню, – Ти ще не бачила моря.