Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Рита?! – струснувши за плече, покликав Буртенко, – Якщо хочеш встигнути, треба поквапитися. Олег чекає.

– Так звісно.

Відкидаючи з голови вигадані дурниці, сконцентрувала увагу на реальності й, зриваючись на біг, поквапилася до Чернишевського. Побачене хвилинами раніше остаточно вилетіло з пам'яті, варто було побачити Олега, який нетерпляче поглядав на годинник біля стійки. Черги не було і вони залишалися останніми.

– Закінчується реєстрація на рейс Херсон-Варшава, – підтверджуючи здогадки, поквапив механічний голос.

– Олеже! – усміхнувшись, гукнула Маргарита, коли той обшукував очима зал. Не контролюючи емоції, кинулася до чоловіка, повиснувши на шиї: – Я боялася, що не побачу тебе.

– Я боявся, що ти запізнишся, – міцно стиснувши дівчину в обіймах, видихнув Чернишевський біля вуха.

– Молоді люди, ви проходите? – нагадала про себе реєстраторка.

– Так, – простягаючи квитки, Олег відсторонився від Рити

– Паспорт?

– Зараз, – тремтячими руками Одинцова витягла з сумочки документи.

– Речі мені вирішили лишити? – нагадав про себе Руслан, простягнувши Чернишевському валізу.

– Спасибі, – щасливо посміхнувшись, Олег поцілував Маргариту у скроню.

– Гарної поїздки, – побажав Буря, коли молоді люди, пройшовши арку металошукача, готувалися сховатися за дверима: – Не бешкетуйте там сильно.

– Це ви тут зробіть усе, як треба, – махнувши на прощання другові, дав настанову Чернишевський.

– Що ти мав на увазі? – опам'ятавшись уже в кріслі борту літака, здивувалася Рита, – Навіщо ми летимо до Варшави? Ти вирішив втілити план мого викрадення?

– Чи не надто багато запитань? – сунувши багаж на полицю, Олег сів поруч, – Це лише вимушена тимчасова поїздка, на жаль.

– Це пов'язано з проблемами Кирила? Можеш нормально пояснити?

– Так, це пов'язано з Кирилом, – знехотя скрипнув зубами чоловік, – Але давай хоч кілька днів не згадуватимемо про Рощина.

– Чому саме Варшава? – приречено здалася Рита.

– Можна я тебе трохи потримаю в невіданні? – стиснувши дівочу долоню у своїй.

Посміхнувшись, Маргарита спокійно відкинулася до спинки крісла. Літак повільно підіймався в повітря, а вона мріяла про одне – щоб після цієї поїздки всі проблеми та негаразди зникли, як зникала нині земля з-під ніг.

За сьогоднішній день зазнала надто багато хвилювань та переживань, але поруч з Олегом забувала про все на світі. Важливим був лише він і теплота сильної руки, яка так виразно відчутна була на своїй.

Як так вийшло, що Олег став настільки важливим для неї? Коли настав переломний момент на його користь? Як упустила момент, коли чаша ваг довіри схилилася у бік Чернишевського?

Закусивши губу, Маргарита блаженно прикрила повіки. Думати про щоб-то не було не хотілося, але розум вирішив вкотре пожартувати над нею. Перед очима повстав образ зовсім іншого чоловіка. Ні, такого бути не могло. Диво – явище рідкісне та неповторне. Двічі поспіль воно не здатне відбутися. Але одне-єдине питання, як і раніше, не давало спокою запаленій свідомості: яка ймовірність, що ще один чоловік з минулого здатен повстати з мертвих?