Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Тому, відмахуючись від чергових розпитувань, чоловік продовжував шлях до стійки реєстрації на потрібний рейс. Коли підійшла черга оформлятися на літак, передчуваючи ймовірну реакцію Рити, незворушно витяг з внутрішньої кишені піджака квитки, паспорти та візи, оформлені нашвидкуруч сьогоднішнім ранком.

– Приємного польоту, – перевіривши документи, реєстраторка чемно усміхнулася.

– Нічого не хочеш розповісти? – скорчивши одну з найчарівніших гримас, Рита не поспішала проходити на посадку.

– Наприклад? – піднявши брову, чоловік з цікавістю чекав, коли вичерпається її терпіння. 

– Наприклад, куди саме нам щойно побажали приємного польоту? – роздратовано хмикнула.

Олегові страшенно подобалося, коли вона злилася, пред'являючи йому претензії. Здавалося, що подібні моменти зближували їх ще більше. А з боку, судячи з поглядів перехожих, видавали в них справжню пару.

– Рито, ти мені довіряєш? – обхопивши дівчину за талію, Чернишевський владно притягнув до себе.

Відповісти дівчина не встигла. На допомогу Олегу другий раз на день прийшов механічний голос з динаміків прямо над головами:

– Продовжується посадка на рейс Варшава-Катанія. 

– Катанія? – недовірливо перепитала Маргарита, мимоволі розпливаючись в усмішці й більше не вириваючись із безсоромних обіймів.

– Саме так, – гордий собою, підтвердив, – Якщо поквапимося, через кілька годин будемо в Сицилійському аеропорту Фонтанаросса. 

– Чернишевський! – грайливо обурившися, штовхнула кулаком чоловіка в плече, – Ти пам'ятаєш?

– Пам'ятаю, – погодився, вичікувально спостерігаючи за подальшою реакцією.

Але реальність оминула будь-які очікування. Швидко цмокнувши його в щоку, Маргарита зі словами:

– Знаєш, що я тебе вже обожнюю? – потягла на посадку.

Скільки Олег пам'ятав Риту, вона все свідоме життя мріяла побувати на Сицилії. Її до шаленства манив загадковий автономний італійський острів, що знаходиться на стику європейської та африканської цивілізацій. Що було головною причиною бажання побувати саме там, досі не дізнався. Чи то надихнули уроки географії та історії, чи то перечитала любовних романів на відповідну тематику, та одного разу після школи зазирнувши до Чернишевського, заявила, що після повноліття заробить грошей і вирушить вивчати Сицилію.

Чернишевський сумнівався, що дівчина пронесла повз роки давнє бажання, але, судячи з блаженного виразу обличчя та легких дотиків його руки, вона щаслива. Більше Олегу й не треба. Йому подобалося те, що й Ритці, а їй, якщо не зраджує пам'ять, на Сицилії подобалося абсолютно все.

Тепле та чисте Середземне море, спокійне та з відмінними пляжами. Різноманітність культурної спадщини, залишена безліччю цивілізацій. Різноманітна кухня. Багата історія, відбита у найдавніших неолітичних некрополях та стоянках. Маленькі середньовічні міста. Розкішні готичні собори. Дивовижна архітектура епохи бароко. Давньогрецькі храми, римські амфітеатри, арабські мечеті – все це на одному острові.

Повна мистецтв столиця острова – Палермо. Жваве та самобутнє місто, розташоване у густих садах Золотої долини. Затишний Чефалу, майже не спотворений сучасними спорудами. Колиска музики та театру знаменита нічним життям – Катанія. Монреале із середньовічними вуличками. Сіракузи з другим за величиною у світі Грецьким театром та різномаїттям історичних архітектурних шедеврів. Натхнення знаменитих письменників і філософів, надзвичайно мальовнича Таорміна, що потопала в зелені. Нарешті, найвищий діючий вулкан Європи – Етна... Список можна продовжувати нескінченно. Часу перельоту не вистачить, щоб окреслити розкіш райського куточка на землі.

Олег уявити не міг, чи бувала Маргарита на Сицилії, чи мрії так і залишилися мріями. Опинившись під крильцем Рощина, мала всі шанси відвідати найдорожчі та найфешенебельніші курорти світу і, швидше за все, відвідувала. Але чоловіку так хотілося хоч тут стати для коханої першовідкривачем.

– Рито, а ти бувала на Сицилії? – вже на борту літака не втримався від питання Чернишевський.

– Ні, – відвернувшись від ілюмінатора, знизала плечима. – Чому питаєш?

– Ти завжди хотіла там побувати, – обережно торкнувшись дівочої руки, – Мені здавалося, що останні роки ти мала для того всі можливості.

– Ти про Рощина? – відводячи погляд, ніби побоюючись, що, торкнувшись забороненої нині теми, мимоволі відштовхне Олега, – Чи возив він мене кудись?

– Так, – стиснувши руку дівчини у своїй, скрипнув зубами.

– Возив, – піднявши підборіддя, дивилася на чоловіка, – Лондон, Мілан, Гельсінкі… Зазвичай у справах підприємства.  

– Чому не?.. – запнувся на півслові, чекаючи будь-якої відповіді.

– Чому не Сицилія? – закінчила замість нього. Відвернувшись до вікна, пирхнула: – Для мене це завжди було чимось особистим. Наївна дитяча мрія. Не могла я про неї розповісти Кирилові. Або не хотіла, – закусивши губу, знову поглянула на Чернишевського.

Що відповісти на несподіване одкровення? Безперечно, він радів. Радів тому, що Рощин за шість років не став для Рити достатньо близьким, щоб поділитися такою простою і водночас особистою таємницею, відкрити завісу своєї душі. А йому, Олегу, відкрила. Нехай давно, але зараз, якщо говорить відверто, нічого не змінилося.