Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Бігцем спускаюся сходами та опиняюся у вітальні, де на дивані бачу Галю, яка розмовляє з моєю мамою.

- Я готова, - звертаю увагу подруги на себе, бо вона вкрай сильно захоплена діалогом.

Її очі, повіки яких, прикрашають фіолетові мерехтливі тіні, чіпляються за мене. Агатові зіниці моментально спалахують невдоволенням.

- Насте, ти так підеш? - обертається до мене мама та озвучує невдоволення Галі.

- Так, - впевнено відповідаю. - А що?

- Тебе можуть не пропустити, - хитає вона головою. - Ти ж не до сільського клубу їдеш. Насте, піди одягни сукню. Не ганьбися.

- Пропустять. Його власник знайомий Галі, а також… Кому не подобається – хай не дивиться.

Мама не відповідає. Тільки несхвально закочує очі та гучно видихає.

- Галино, ходімо, - знову звертаюся до подруги, яка дивиться на мене, мов на божевільну.

- Ходімо, - встає вона та мовить до моєї мами. - До побачення, Єво Вікторівно.

- До побачення, - мило усміхається вона й ніжним голосом додає. - Гарно відпочити.

Галина дякує, і ми виходимо з будинку, де моя подруга одразу налітає на мене, мов оса на солодке:

- Насте, ти забудьків наїлася (1)? Га? Хто мав сьогодні одягнути сукню та взути підбори? Макіяж ефектний зробити? Як ти маєш Романа зваблювати? Сорочкою з дідового гардероба?

- У мене не було натхнення малюватися, - пояснюю. - А також… Ну якби я нафарбувалася та відверто одяглася, то б це був дуже прямий сигнал, що я хочу його закадрити. А так покажу, що не такий він мені й важливий. І може це на нього подіє. Побачить, що світ навколо його особи не обертається…. Ця сорочка не з дідового гардеробу. Вона нормальна!

- Маки в тебе у голові квітнуть, - пирхає Галя, і ми доходимо до воріт, які відчиняю, натиском на кнопку. - Не сперечаюся, що на чоловіків діє відмова, але у тому випадку, коли його дівка зачепила. А щоб зачепити, то щонайменше треба сподобатися.

Розумію до чого хилить Галя. Утім уже пізно. Нема коли переодягатися.

- Уже як буде, - виходимо ми за межі будинку. - Чи я така без повного макіяжу страшна?

- Не страшна, але вдалу зовнішність треба використовувати на всю потужність. До того на фоні інших краль у клубі ти можеш губитися. Будеш непомітною.

- Або стану виділятися, - доходимо до червоної автівки Галі. - Напевно, тільки я буду в такому нестандартному образі. До речі, тобі личить це вбрання, - роблю їй комплімент, адже їй дійсно підходить кремова пряма сукня.

- Не підлизуйся, - усміхається.

- А я і не підлизуюся, - відкриваю дверцята автівки.

- Ой, - сідає вона в авто. - Краще поясни, де твоє натхнення поділося для макіяжу? Яка нечиста сила його стибрила(2)?

Не дуже приємне запитання, але відповідаю щиро:

- Через батьків. Вони погиркалися під час вечері.

- І що? - рушає автівка, і Галя на мить кидає на мене погляд, але тут же одразу на дорогу.

- Мені неприємно. Вони пів року не бачилися, а тут одразу…

- Бляха, Насте, ти не маленька дівчинка, аби брати це близько до серця. Твої батьки самі розберуться.

- Я знаю, - видихаю. - Але…

- А може сварки їм у ліжку емоцій підсипають, - висуває подруга свою версію. - Чим смачніше одне одного вкусять словами, то тим краще буде там.

- Не знаю, - насуплююся. - І не хочу навіть думати про це…

- Ось ти за поріг, а вони до спальні та у різних позах розважатися, - продовжує Галя та додає швидкості.

- Галю! - гримаю на неї, бо мені неприємно обговорювати статеве життя моїх батьків.

- А що тут такого? Думаєш, після сорока нема сексу? А тільки спина болить?

- Як доживу до цього віку - дізнаюся, - стискую губи.

- І якщо поряд знаходитиметься такий, як отой Роман… То він точно у тебе буде… А щодо твоєї мами, то вона ще та гаряча штучка. Як писав Іван Нечуй-Левицький, має серце з перцем, а також бриклива та куслива. Не всім же чоловікам подавай покірних дівчат.

- Ну Лаврін же вибрав Мелашку, - згадую твір, адже пам’ятаю  кого стосувався опис «серце з перцем».

- Так вона нецікава та ніколи не могла дати опір свекрусі. Інша справа - Мотря. Із неї треба брати приклад.

Стинаю плечима, і тим часом ми уже на трасі та прямуємо до міста, яке скоро спалахне вогнями.

Дорогою дивлюся у вікно - на поле. Там квітне ріпак. Пестить очі приємним жовтим кольором, який повільно тьмяніє під ковдрою вечора.

Коли ми приїжджаємо до клубу, то стає зовсім уже сіро, але не настільки, щоб було темно, що хоч око виколюй.

Галя заїжджає на стоянку - шукає вільне місце.

- Вони тут! - ледь не стрибає на сидінні Галя. - Диви, отам вони стовбичать. І вільне місце біля них є!

Бачу. Роман та його товариш стоять біля білої автівки. У грудях з'являється приємне тепло, і одночасно народжується картання. Починаю сама себе сварити за свій зовнішній вигляд. Ну хоч би реально сукню взяла… Сорочка та джинси! Трясця!