Українська література » » Світанок - Стефані Маєр

Світанок - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Світанок - Стефані Маєр
нас зосталося декілька тижнів, а в неї є потенціал, щоб…

— Відступися бодай на хвильку, Катю.

Катя насупилася, але до Едвардового застереження поставилася серйозніше, ніж до мого.

Ренесма притулила долоньку мені до шиї; вона нагадувала мені про Катин напад, доводячи, що ніхто не збирався заподіяти кривду, що татко за всім наглядав…

Але мене це не заспокоїло. У мене й досі перед очима була червона пелена. Проте зараз я краще себе контролювала й уже в душі визнавала, що в Катиних словах є раціональне зерно. Злість допомагала мені. Під тиском я навчуся швидше.

Але це не означало, що ситуація мені подобалася.

— Катю, — проричала я й поклала долоню Едвардові на потилицю. Я й досі відчувала, як міцний еластичний щит, мов кокон, огортає мене й Ренесму. Я посунула його далі, ховаючи під ним і Едварда. В еластичній тканині не було ні дірочки, ні тонкого місця. Я важко дихала, тож у словах моїх було більше задиханості, ніж люті. — Ще раз, — мовила я до Каті, — тільки цього разу — Едварда.

Вона закотила очі, але метнулася вперед і притиснула долоню Едвардові до плеча.

— Нічого, — сказав Едвард. У голосі його я відчула посмішку.

— А зараз? — запитала Катя.

— Нічого.

— А зараз?! — на цей раз у її голосі була відчутна напруга.

— Нічогісінько.

Катя скрипнула зубами й відступила.

— А це ви бачите? — глибоким, грудним голосом дикунки промовила Зафрина, пильно спостерігаючи за нами трьома. В її мові вчувався дивний акцент, і наголоси вона ставила в несподіваних місцях.

— Я не бачу нічого незвичайного, — зауважив Едвард.

— А ти, Ренесмо? — запитала Зафрина.

Ренесма всміхнулася до Зафрини й похитала головою.

Лють моя майже випарувалася, отож я зціпила зуби й почала важко дихати, намагаючись розтягнути еластичний щит; здавалося, що довше я його тримаю, то важчим він стає. Він намагався повернутися на місце, він уже почав угинатися.

— Нікому не панікувати, — попередила Зафрина невеличку групу наших глядачів. — Хочу поглянути, наскільки сягає її сила.

Вражене зітхання зірвалося з вуст одразу кількох глядачів — Єлизара, Кармен, Тані, Ґарета, Бенджаміна, Тії, Шуван, Меґі — усіх, окрім Сенни, яка, здавалося, була готова до будь-чого, на що здатна Зафрина. Очі в усіх затуманилися, обличчя були напруженими.

— Піднімете руку, коли до вас повернеться зір, — звеліла Зафрина. — А тепер ти, Белло. Спробуй огорнути щитом іще когось.

Я гучно видихнула. Катя була до мене найближче, якщо не рахувати Ренесми й Едварда, але ж і вона стояла щонайменше за десять футів од мене. Я стиснула щелепи й відштовхнула від себе щит, силкуючись відсунути неподатливу плівку подалі. Дюйм по дюйму я пхала його до Каті, опираючись протидії, яку викликало кожне моє зусилля. Працюючи, я бачила тільки напружене Катине обличчя і застогнала з полегшенням, щойно очі її змигнули й сфокусувалися. Вона підняла руку.

— Неймовірно! — собі під ніс промурмотів Едвард. — Це схоже на однобічне дзеркало — я їх бачу, а вони мене ні. Я можу читати їхні думки, а вони не здатні дотягнутися до мене. І я здатен читати думки Ренесми, хоча коли сам був із тамтого боку, то нічого не чув. Я певен, що зараз Катя цілком могла би вдарити мене струмом, бо ми під однією парасолькою. Але я й досі не чую твоїх думок… Як це так?

Він і далі бубонів собі під ніс, але я не дослухалася до слів. Я скреготіла зубами, намагаючись дотягнути щит до Ґарета, який стояв найближче до Каті. Він підняв руку.

— Дуже добре, — заохотила мене Зафрина. — А тепер…

Але заговорила вона занадто рано; я хапнула ротом повітря, бо мій щит зірвався, як гумова стрічка, яку занадто розтягнули, й із виляском повернувся на місце. Ренесма, яка вперше відчула себе сліпою (а саме це зробила з рештою Зафрина), затремтіла в мене за спиною. Я виснажено штовхнула від себе щит, ховаючи під ним Ренесму.

— Можна мені хвильку перепочити? — задихано попрохала я.

Відтоді як я стала вурдалаком і аж до сьогодні я ні разу не відчувала потреби відпочити. Я страшенно розхвилювалася через те, що водночас почувалася такою вичавленою і сильною.

— Певна річ, — мовила Зафрина, а глядачі розслабилися — вона повернула їм зір.

— Катю, — покликав Ґарет, поки інші перемовлялися та несамохіть відступали, знервовані хвилинною втратою зору: вампіри не звикли почуватися такими вразливими. Високий Ґарет із солом’яного кольору чубом був, здається, єдиним необдарованим безсмертним, якого захопили мої тренування. Цікаво, в чому привабливість наших занять для цього авантюриста?

— Я б цього не робив, Ґарете, — застеріг його Едвард.

Ґарет наближався до Каті, незважаючи на застереження, вуста його були задумливо стиснені.

— Подейкують, ти можеш легко відкинути вампіра геть.

— Еге ж, — підтвердила вона. А тоді з хитрою посмішкою поманила його пальцем. — Цікаво?

Ґарет знизав плечима.

— Я ще такого не бачив. Мені здалося, що люди трошки перебільшують…

— Може бути, — згодилася Катя, зненацька посерйознішавши. — Може, це тільки спрацьовує з юними вампірами або слабкими. Я не певна. А ти на вигляд міцний. Либонь, ти зможеш витримати мій дар, — вона простягнула до нього руку догори долонею — це було очевидне припрошення. Вуста її трішки скривилися, і я тут-таки впевнилася, що її серйозний тон — то лише спроба заохотити Ґарета.

На такий виклик Ґарет тільки усміхнувся. Дуже впевнено він указівним пальцем торкнувся її долоні.

А тоді, голосно хапнувши ротом повітря, утратив рівновагу; ноги його підкосилися, і він повалився на спину. Голова його гримнула об гранітну плиту, й почувся гучний тріск. Це видовище заледве можна було витримати. Всі мої інстинкти збунтувалися проти картини такої безпорадності безсмертного — це було категорично неправильно.

— Я тебе попереджав, — зронив Едвард.

Кілька секунд Ґаретові повіки тремтіли, а тоді його очі широко розчахнулися. Він витріщився вгору на всміхнену Катю, й збентежена усмішка освітила його обличчя.

— Ого! — вигукнув він.

— Тобі сподобалося? — скептично поцікавилася вона.

— Я ж не божевільний, — зареготів він, похитавши головою і помалу зводячись на ноги, — але це було щось!

— Багато хто так каже.

Едвард закотив очі.

Тут із двору поблизу будинку долинув приглушений шум. Я вчула Карлайлів голос, який вирізнявся у мішанині здивованих голосів.

— Це вас Аліса прислала? — запитав він когось невпевненим, трошки засмученим тоном.

Іще один неочікуваний гість?

Едвард метнувся у темний ліс, а за ним — і більшість наших глядачів. Я рушила за ними трохи повільніше, а Ренесма й досі сиділа в мене за спиною. Дам Карлайлові хвильку на підготовку. Нехай трохи «розігріє» гостей, підготує до того, що на них очікує.

Обережно

Відгуки про книгу Світанок - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: