Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
«Образи воїнів великої війни», «Хто почав війну?», «Політика Австро-Угорщини і виникнення світової війни», «Воєнні нотатки», «Австро-Угорщина і світова війна», «Уроки історії», «Популярна лекція про виникнення війни», «Воєнно-політичні міркування», «Славний день Австро-Угорщини», «Слов’янський імперіалізм і світова війна», «Воєнні документи», «Документи до історії світової війни», «Щоденник світової війни»,
«Щоденний огляд світової війни», «Перша світова війна», «Наша династія у світовій війні», «Народи Австро-Угорської монархії під зброєю», «Боротьба за світову владу», «Мій досвід із світової війни», «Хроніка мого воєнного походу», «Як воюють вороги Австро-Угорщини», «Хто переможе?», «Наші офіцери і наші вояки», «Славні вчинки моїх жовнірів», «З доби великої війни», «У вогні битви», «Книга австро-угорських героїв», «Залізна бригада», «Збірка моїх листів з фронту», «Герої нашого маршбатальйону», «Довідник для воїнів-фронтовиків», «Дні боїв і дні перемог», «Що я бачив і пережив на фронті», «В окопах», «Офіцер розповідає...», «З синами Австро-Угорщини вперед», «Ворожі літаки і наша піхота», «Після бою», «Наша артилерія — вірні сини батьківщини», «Хоч би й усі чорти йшли проти нас», «Війна оборонна і війна агресивна», «Кров і залізо», «Перемога або смерть», «Наші герої в полоні».
Коли капітан Заґнер підійшов до кадета Біґлера і, проглянувши його рукописи, запитав, для чого він усе це пише і які має щодо цього плани, кадет Біґлер відповів із щирим натхненням, що кожен напис означає заголовок книжки, яку він напише. Скільки заголовків, стільки й книг.
— Я бажав би, щоб на випадок моєї смерті в бою по мені залишилася пам’ятка, пане капітане. Взірцем для мене є німецький професор Удо Крафт. Він народився 1870 року, в теперішню світову війну добровільно зголосився на фронт і загинув 22 серпня 1914 року в Анлуа. Перед смертю видав книжку «Як себе виховати, щоб умерти за цісаря[387]».
Капітан Заґнер підвів кадета Біґлера до вікна.
— Покажіть, що там у вас ще є, кадете Біґлер. Мене страшно цікавить така ваша діяльність, — не приховуючи іронії, сказав капітан Заґнер. — Який це зошит ви сховали за пазуху?
— То дрібниця, пане капітане, — зашарівшись, як дитина, відповів кадет Біґлер. — Будь ласка, переконайтеся.
Зошит мав заголовок:
СХЕМИ ВИЗНАЧНИХ І СЛАВНИХ БОЇВ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ АРМІЇ, НАКРЕСЛЕНІ НА ОСНОВІ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДІВ ЦІСАРСЬКО-КОРОЛІВСЬКИМ ОФІІЦЕРОМ АДОЛЬФОМ БІҐЛЕРОМ. ЗАУВАЖЕННЯ ТА ПОЯСНЕННЯ ПОДАВ ЦІСАРСЬКО-КОРОЛІВСЬКИЙ ОФІЦЕР
АДОЛЬФ БІҐЛЕР.
Схеми були страшенно примітивні.
Вони починалися битвою під Ньордлінґеном[388] 6 вересня 1634 р. Далі йшли: битва під Зентою[389] 11 вересня 1697 р., під Кальдієро[390] 31 жовтня 1805 р., під Асперном 22 травня 1809 р., битва народів під Ляйпціґом 1813 р., під Санта-Лючія[391] у травні 1848 р. і бої під Трутновом[392] 27 червня 1866 р. Останньою була схема здобуття Сараєва[393] 19 серпня 1878 року. Схеми і плани цих боїв нічим не різнилися одне від одного. Кадет Біґлер всюди понакреслював прямокутники. Одні з них — чисті, а ворожі — заштриховані. По обидва боки був центр, ліве і праве крило. Трохи позаду — резерви, там і тут — стрілки. Битва під Ньордлінґеном так само, як і битва під Сараєвом, нагадувала розташування гравців на початку футбольного матчу, а стрілки мовби визначали, в який бік та чи інша сторона мала послати м’яч.
Це одразу впало в око капітанові Заґнеру, і той спитав:
— Кадете Біґлер, ви граєте в футбол?
Біґлер зашарівся ще більше і нервово закліпав очима. Це справило враження, ніби він ось-ось заплаче.
Капітан Заґнер, посміхаючись, перегортав далі сторінки зошита і затримався на ремарці до схеми битви під Трутновом, під час пруссько-австрійської війни.
Кадет Біґлер писав: «Битва біля Трутнова не повинна була відбутися, бо гориста місцевість перешкоджала розгортанню військ дивізії генерала Маццукеллі, якій загрожували численні прусські війська, розташовані на висотах навколо лівого крила дивізії».
— На вашу думку, битва під Трутновом,— сказав з усміхом капітан Заґнер, повертаючи зошит кадетові Біґлеру, — могла відбутися лише в тому випадку, якби Трутнов був на рівнині. Ох ви, будейовицький Бенедек![394] Кадете Біґлер, це дуже гарно з вашого боку, що ви за такий короткий час свого перебування в лавах цісарських військ намагалися проникнути в таємниці стратегії, та тільки у вас це вийшло так, як у хлопчаків, що граються у війну і дають собі титули генералів. Ви так швидко підвищили себе в чині, аж серце радіє! Цісарсько-королівський офіцер Адольф Біґлер! Поки доїдемо до Пешта, ви вже будете фельдмаршал, а ще передучора ви десь там дома у татуня важили коров’ячі шкури, цісарсько-королівський лейтенант Адольф Біґлер... Чоловіче, таж вам ще далеко до офіцера. Ви кадет і висите в повітрі між єфрейтором і унтер-офіцером. Ви з таким самим успіхом можете називати себе офіцером, як той єфрейтор, що в шинку вимагає величати себе «паном штабним фельдфебелем».
— Слухай, Лукашу, — звернувся капітан до надпоручника, — кадет Біґлер у твоїй роті. Ти цього хлопця підтягни. Він підписується як офіцер, то хай і заслужить цей чин у бою. Коли почнеться ураганний вогонь і ми підемо в наступ, хай він з людьми своєї чоти перетинає дротяні перешкоди. Der gute Junge![395]A propos[396], тобі передає привіт Цікан. Він комендант станції в Рабі.
Кадет Біґлер побачив, що розмова скінчилася, козирнув і, почервонівши по самі вуха, побіг по вагону, аж доки опинився в самому кінці коридора.
Як сновида, він відчинив двері вбиральні і, поглядаючи на німецько-мадярський напис: «Користуватися вбиральнею дозволено лише під час руху», заскиглив, захлипав і почав тихо плакати. Потім спустив штани... Згодом, утираючи сльози, використав зошит із заголовком «Схеми визначних і славних боїв австро-угорської армії, упорядковані цісарсько-королівським офіцером Адольфом Біґлером». Обезчещений зошит зник у дірі і, впавши на колію, зашарудів між рейками під військовим ешелоном.
Кадет Біґлер промив під умивальником почервонілі очі і вийшов у коридор, твердо вирішивши бути сильним, диявольськи сильним. Зранку в нього боліли голова й живіт.
Він пройшов повз заднє купе, де батальйонний ординарець Матушич грав з Батцером, денщиком командира батальйону, у віденську гру «шнопс» («66»).
Заглянувши у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.
— Ви не знаєте, що треба було зробити? — запитав кадет Біґлер.
—
