Українська література » » Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

---
Читаємо онлайн Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Я не міг, mi’ ’is d’Trump ausganga[397], — відповів денщик капітана Заґнера Батцер жахливим німецьким діалектом Кашперських гір. — Мені треба було грати, пане кадете, дзвінками, — продовжував він, — старшими дзвінками, а зразу після цього піковим королем... Ось що я повинен був зробити...

Не промовивши більше ні слова, кадет Біґлер запхався у свій куток. Коли згодом до нього підійшов хорунжий Плешнер, щоб почастувати коньяком з фляги, яку він виграв у карти, то здивувався, побачивши, що кадет Біґлер наполегливо читає книжку професора Удо Крафта «Як себе виховати, щоб умерти за цісаря».

Поки приїхали до Пешта, кадет Біґлер так сп’янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував на увесь безлюдний простір:

— Frisch drauf. Im Gottes Namen frisch drauf![398]

Потім за наказом капітана Заґнера батальйонний ординарець Матушич втягнув Біґлера в купе і з допомогою капітанового слуги Батцера поклав його на лавку.

Кадетові Біґлеру наснився такий сон:

СОН КАДЕТА БІҐЛЕРА ПЕРЕД БУДАПЕШТОМ

Він — майор, має вже signum laudis[399] і залізний хрест. Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому й досі залишається майором, хоч уже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але «генерал» десь загубився через перевантаження польової пошти.

В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Заґнер погрожував послати його, Біґлера, перерізувати дротяні загородження. Зрештою, за Біґлеровим рапортом, капітана Заґнера разом з надпоручником Лукашем уже давно переведено до іншого полку, до іншої дивізії і до іншого корпусу армії. Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговинні.

Коли він їхав автомобілем на фронт інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його, власне, послав генеральний штаб армії.

Обабіч марширували вояки і співали пісню, яку він вичитав у збірці австрійських військових пісень: «Es gilt»[400].

Halt’ euch brav, ihr tapfren Brüder,

werft den Feind nur herzhaft nieder,

lasst des Kaisers Fahne weh’n...[401]

Місцевість нагадує малюнки з «Wiener Illustrierte Zeitung»[402]. Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля битого шляху, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, у той час як ворог прикладами гвинтівок намагається вибити двері. Біля шляху горить ворожий літак. На обрії видніється кавалерія і палає село. Потім з’явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети.

А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи. Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.

Він горлає у телефонну слухавку до шофера:

— Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог.

Але шофер спокійно відповідає:

— Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах ґума не витримає.

Що ближче до ворожих позицій, то дужчає вогонь. З обох боків гранати виривають з корінням дерева сливової алеї і підкидають їх угору, понад придорожні рови.

Але шофер спокійно відповідає в слухавку:

— Це прекрасне шосе, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас лусне шина... Погляньте, пане генерале! — знову кричить шофер. — Цей шлях так міцно второвано, що навіть тридцяти-з-половиноюсантиметрові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих кам’янистих польових дорогах нашим колесам був би кінець. Так чи інак, пане генерале, повернутися ми не можемо.

«Бззз-дзум!» — чує Біґлер, і автомобіль робить величезний стрибок.

— А чи ж я вам не казав, пане генерале, — кричить шофер у слухавку, — що цей шлях з біса добре збудовано. Перед самим носом у нас зараз вибухнула одна 38-сантиметрівка, і не залишилося жодної вибоїни. Шлях, як тік. Але щойно заїдемо на поле — ґумі кінець. Тепер по нас стріляють з відстані чотирьох кілометрів.

— То куди ж ми їдемо?

— Це ще побачимо, — відповідає шофер. — Поки буде такий шлях, я можу ручитися, що нічого не станеться.

Ривок, страшенний лет, і автомобіль зупиняється.

— Пане генерале, — кричить шофер, — у вас є штабна мала?

Генерал Біґлер засвічує електричний ліхтарик. Бачить, штабна мапа в нього на колінах. І водночас це морська мапа Гельґоландського узбережжя 1864 року, з австрійсько-прусської війни проти Данії за Шлезвіґ.

— Тут перехрестя, — каже шофер, — обидві дороги, перетинаючись, ведуть до ворожих позицій. Але мені йдеться про пристойне шосе, щоб наша ґума, пане генерале, не постраждала... Я відповідаю за штабний автомобіль...

Раптом вибух. Оглушливий вибух, і зорі стають великі, мов колеса. Молочний шлях густий, як сметана.

Він, Біґлер, летить у Всесвіт на сидінні біля водія. Увесь автомобіль, аж по саме сидіння, відтятий як ножицями. З автомобіля лишився тільки бойовий, готовий до атаки передок.

— Це щастя, — каже водій, — що ви мені через плече показували мапу, ви перелетіли до мене, а решта вибухнула. Це була 42-сантиметрівка[403]... Я зразу, як тільки ми доїхали до перехрестя, здогадався, що дальший шлях і ламаної копійки не вартий. Після 38-сантиметрівки це могла бути тільки 42-сантиметрівка. Адже нічого іншого до цих пір не виробляють, пане генерале.

— Куди керуєте?

— Летимо на небо, пане генерале, і мусимо обминати комету. Вони страшніші, ніж 42-сантиметрівки.

— Тепер під нами Марс, — сповіщає водій після довгої паузи.

Біґлер знову почувся спокійним.

— А ви знаєте, — запитав він, — історію битви народів під Ляйпціґом? 14 жовтня 1813 року фельдмаршал князь Шварценберґ ішов на Ліберковиці, 16 жовтня відбувся бій за Лінденау, бої вів генерал Мервельдт, австрійські війська ввійшли потім у Вахав, а 19 жовтня упав Ляйпціґ.

— Пане генерале, — раптом сказав дуже серйозно водій. — Ми саме біля небесної брами, вилазьте, пане генерале! Ми не можемо проїхати в небесну браму, тут велика тиснява. Самі вояки.

— Переїдьте когось, — гукає він водієві, — зразу розступляться.

І, нахилившись із автомобіля, кричить:

— Achtung, sie Sweinbande![404] Ото тварюки, бачать генерала і не можуть зробити рівняння праворуч!

Водій спокійно його втихомирює:

— Це їм нелегко, пане генерале, більшість має відірвані голови.

Генерал Біґлер лише тепер помічає, що біля небесних воріт юрмляться самі інваліди. Вони втратили на війні деякі частини свого тіла, але

Відгуки про книгу Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: