Серця в Атлантиді - Стівен Кінг

«Ти ж знаєш, що так, — тупо думає він. — Ти несеш покуту не тільки за те, що зробив, а й за те, чого не зробив лише випадково, чи не так?»

Ось Керол Джербер у випускній сукні й підпис: «Весна 1966». На наступній сторінці вирізка з «Гарвіч джорнал» з позначкою «Осінь 1966». На світлині знову вона, але ця Керол, здається, на мільйон років віддаленою від молодої леді у випускній сукні, молодої леді з атестатом у руці, білих лодочках на ногах і скромно понуреними очима. Ця дівчина палає вогнем і усміхається, ці очі дивляться просто в об’єктив. Вона ніби не помічає, як по її лівій щоці струменіє кров. Вона тримає перед собою знак миру. Ця дівчина вже на шляху в Денбері, ця дівчина вже гострить туди лижі. Люди вмирали в Денбері, тельбухи, мій любий, летіли навсібіч, і Віллі не сумнівається, що частково відповідальність лежить і на ньому. Він торкається до вогненної, усміхненої, закривавленої дівчини з плакатом «ЗУПИНІТЬ ВБИВСТВА!» (тільки замість того, щоб зупинити їх, вона стала причетною до них), і знає, що в підсумку значення має лише її обличчя, у ньому — дух епохи. Шістдесятий був димом, а тут вогонь. Тут Смерть з кров’ю на щоці, усмішкою на губах і плакатом у руці. Тут добре старе денберійське безумство. Наступна вирізка — ціла перша сторінка денберійскої газети. Він склав її втричі, щоб помістилася в альбом. На найбільшому з чотирьох фото — кричуща жінка посеред вулиці здіймає вгору скривавлені руки. Позаду неї цегляна будівля, що тріснула, мов яйце. «Літо 1970», написав він знизу.

6 ЗАГИНУЛО, 14 ПОСТРАЖДАЛО ВНАСЛІДОК ВИБУХУ БОМБИ В ДЕНБЕРІ

Відповідальність взяло на себе радикальне угруповання.

«Ніхто не мав постраждати», — заявила жінка, що зателефонувала до поліції.

Угруповання «Войовничі студенти за мир», як вони себе називають, підклало бомбу в лекційному залі студмістечка Коннектикутського університету в Денбері. У день вибуху там з десятої до шістнадцятої проводили інтерв’ю представники «Коулмен кемікалз» щодо прийняття на роботу. За словами радикалів, вибух планувався на шосту ранку, коли в будівлі нікого не було. Але щось пішло не так. О восьмій, а потім і о дев’ятій, хтось, ймовірно, член ВСМ, телефонував охороні університету і повідомив про бомбу в лекційному залі на першому поверсі. Провели поверхневий обшук, та людей ніхто не евакуював. «У нас це було вісімдесят третє повідомлення про бомбу за поточний рік», — нібито заявив неназваний охоронець. Вибухівки не виявили, хоч у ВСМ пізніше категорично наполягали, що точно вказали місце закладення бомби: вентиляційна шахта з лівого боку залу. Наводилися докази (переконливі для Віллі Ширмена, якщо не для інших), що о чверть на першу, коли люди з інтерв’ю пішли на обід, якась молода жінка спробувала — з великим ризиком для власного життя і здоров’я — власноруч знешкодити бомбу. Вона провела в спорожнілому залі близько десяти хвилин, перш ніж її майже насильно вивів звідти молодик з довгим чорним волоссям. Прибиральник, що їх бачив, пізніше впізнав у чоловікові Реймонда Фіґлера, очільника ВСМ, а в молодій жінкці — Керол Джербер.

Бомба таки вибухнула того дня, за десять хвилин до другої. Бо’ благослови живих. Бо’ благослови мертвих.

Віллі перегортає сторінку. На ній перша шпальта з «Оклагомен», газети Оклагома-Сіті, за квітень 1971-го.

ТРОЄ РАДИКАЛІВ УБИТО ПІД ЧАС ПЕРЕСТРІЛКИ НА ДОРОЖНЬОМУ БЛОКПОСТУ

«Щоб спіймати велику рибу, ми не встигли на кілька хвилин», — заявив спецагент ФБР Термен, що веде розслідування.

Під великою рибою розуміються Джон і Саллі Макбрайд, Чарлі «Дак» Ґолден, невловимий Реймонд Фіґлер… і Керол. Іншими словами, вцілілі члени ВСМ. Макбрайди і Ґолден загинули в Лос-Анджелесі через шість місяців: хтось у будинку продовжував стріляти і кидати гранати, аж доки він не згорів дощенту. Поміж обгорілих стін ні Фіґлера, ні Керол не знайдено, проте поліційні експерти виявили велику кількість крові, група АБ, позитивна. Дуже рідкісна група крові. Група крові Керол Джербер.

Мертва чи жива? Жива чи мертва? Не минає дня, щоб Віллі не поставив собі цього питання.

Він перегортає наступну сторінку альбому, знаючи, що треба зупинитися, що треба їхати додому. Шерон хвилюватиметься, якщо він бодай не подзвонить. Він обов’язково подзвонить з вестибюлю. Вона має рацію: він дуже надійний. Та зупинитися зараз ще не може.

У заголовку «Лос-Анджелес таймз» над фото, на якому зображений обвуглений череп будинку на Бенефіт-стрит, зазначається:

ТРОЄ З ДЕНБЕРІЙСЬКОЇ ДВАНАДЦЯТКИ ЗАГИНУЛО В СХІДНОМУ ЛОС-АНДЖЕЛИСІ

Поліція підозрює добровільне вбивство-самогубство.

Не знайдено тільки Фіґлера і Джербер.

От тільки копи вважали, що принаймні Керол мертва точно. В статті це чітко дали зрозуміти. Тоді Віллі теж у це вірив. Стільки крові. Однак тепер…

Мертва чи жива? Жива чи мертва? Іноді серце нашіптує йому, що кров значення не має, що вона вибралася з цього складеного будиночка задовго до того, як у ньому розігрався останній акт божевілля. А іноді він вірив у те, у що вірить поліція: що вони з Фіґлером вислизнули від інших ще після початку стрілянини, до того як будинок був оточений, і вона або померла від ран, що дістала в цій перестрілці, або її вбив Фіґлер, бо стала для нього тягарем. За такого сценарію вогненна дівчина з кров’ю на обличчі та знаком миру в руці, найімовірніше, перетворилася на мішок з кістками, що смажиться десь у пустелі на схід від сонця і на захід від Тонопа.

Віллі торкається фото вигорілого будинку на Бенефіт-стрит і несподівано в голові зринає ім’я, ім’я людини, яка, можливо, перешкодила Донґ-Ха стати другою Мі-Лай чи Мі-Кге[53]. Слокум. Ось як його звали. Ніби це ім’я йому прошепотіли почорнілі балки та розбиті вікна.

Віллі закриває альбом і ховає його, почуваючись напрочуд спокійним. Дає лад усьому, чому треба дати лад в офісі «Центрального обігріву та охолодження», тоді обережно спускається в люк, знаходить опору нагорі драбини. Бере за ручку дипломат і стягує його додолу. Спускається на третій щабель, опускає люк і закладає панель на стелі на місце.

Сам він не може вдіяти офіцерові Джасперу Вілоку нічого… нічого незворотного… а от Слокум міг би. Безсумнівно, Слокум міг би. Звичайно, Слокум — чорношкірий, але що з того? У темряві всі коти сірі, а для сліпих вони взагалі без кольору. Хіба від Сліпого Віллі Ґарфілда до сліпого Віллі