Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– А як може почуватися людина, переживши дванадцять років рабства? – не обертаючись, припустив Олег. – А звільнившись з нього на кілька днів, знов повернулася в саму воронку?

– Цього я найбільше всього і боявся, – тільки й наголосив Вотан.Обидва чудово розуміли – ось головна причина, чому генерал сердився. Ні довільні дії підлеглих, ні непослух та відступ від плану, ні острах упустити Рощина – ніщо так не тривожило Вотана, як острах за Маргариту. За її реакцію і витримку, за нервову систему, що одного разу похитнулася від фатальних подій шестирічної давнини.

– Я не очікував, що так вийде, – приглушено зізнався Чернишевський, не впевнений, чи чує його начальник, чи давно піднявся на поверх вище, – а Рощин виявиться настільки сволотою, щоб у черговий раз розтоптати Ритку.

– Ти багато про нього не знаєш.

Разом з тим ззаду почулися кроки, що віддалялися. Легкий стукіт нагорі сповістив, що Вотан опинився у себе.

Руслан приїхав у маєток майже опівночі. Олег із Вотаном, як і годинами раніше, сиділи у кріслах вітальні. Цього разу мовчали обидва, не торкаючись болючих тем. Вони не розмовляли, бо знали, що будь-яка найнешкідливіша розмова приведе до єдиної проблеми, а правильне її рішення поки бачилося в дуже невиразних тонах. Тому перебували в задумливому настрої, коли в будинок, наче вихор, влетів Буря.

– Михайлович? – застиг на порозі, не вірячи своїм очам.

– Зранку був ним, – криво посміхнувся чоловік, побачивши розпатланого і спантеличеного хлопця.

– Слава Україні, товаришу генерал! – віддаючи честь, привітався Буртенко, швидко приходячи до тями.

– Героям слава. До непокритої голови руку не прикладають, – сухо повторив Одін недавні слова Чернишевського.

Останній посміхнувся, а Руслан, квапливо прибравши руку від скроні, винувато опустив погляд. Він, на відміну від Олега, схожої вільності щодо начальства не міг собі дозволити й, найімовірніше, зараз озвучить чергові виправдання.

– Ну і? – перечекавши паузу, за яку Буртенко мав щось вимовити, але так і промовчав, з натиском запитав Вотан, – Нічого не хочеш сказати?

– З приїздом, – повертаючи собі жвавий настрій, чоловік пройшов углиб вітальні. - Не чекали Вашої появи так скоро.

– Чого ж не чекали? – підскочив та прикрикнув генерал, – Влаштували свавілля і вважали, що з рук зійде?!

– Михайлович, спокійно, – примирливо піднімаючи долоні перед собою, промимрив Руслан, – нічого страшного не сталося.

При цьому глянув на Олега з докором, наче обурюючись: "Я тебе попереджав про наслідки!". Захотілося одразу вибити з друга пиху, та Чернишевський знав, що не в тому становищі, щоби командувати. У ньому говорить гнів на Рощина, а звинувачувати Буртенко у тому, що трапилося з Риткою, – остання справа.

– Може, й не сталося! – генерал був на взводі, – Тільки на біса я тебе тримаю?! Як тільки відбувається щось непередбачене, ти маєш повідомляти мені! Але ти, мало того, що втаїв, ще й всіляко покривав і заохочував вибрики Чернишевського!

– Одін, – вважав за потрібне втрутитися Олег, – Рус не винуватий. Я попросив його не казати Вам.

– Звичайно! – передражнив начальник, обминаючи Буртенко по колу, – А Рус у нас нерозумний, зовсім не бачить, що правильно, а що ні? Тобі нагадати про інструкції? – Заглядаючи в обличчя: – Про присягу перед Батьківщиною?

– Михайловичу, справа не в присязі й не в інструкціях.

– У чому тоді?

І Вотан, і Олег здивовано дивилися на Руслана. Якщо перший хотів з'ясувати причину непослуху, то для Чернишевського це могло стати новим відкриттям друга, показавши, чи той досі залишився таким непробивним і категоричним або ж...

– У людських стосунках, – побіжно звертаючи увагу на Олега, впевненіше повторив: – Справа в людських стосунках. Я спочатку був проти, – відверто зізнався, – але пізніше зрозумів – ці три дні потрібні не лише їм. Можете вважати мене егоїстом, але мені теж необхідний був перепочинок.

– Ми не в тому положенні, щоб робити перепочинки для всіх, хто пасує перед труднощами, – огризнувся генерал.

– А Рощину був потрібен поштовх до активніших дій, – наче не чуючи зауваження, зухвало мовив Буря, – Без авантюри Олега, ще довго ходив би навкруги. Та зараз кажу, як людина, тісно наближена до Плантатора, – він засмикався. Міцно так засмикався. В такому стані він може зробити непробачну, але необхідну нам помилку.

– Допустимо, – склавши руки за спиною, Вотан задумливо зміряв кроками кімнату, зупинившись біля вікна: – І що ти пропонуєш робити? Чекати на оголошення результатів тендеру не варіант.

– Діяти, – розсудив Руслан, – Що, як справді зняти з тендеру нашу кандидатуру? – присівши на кут підлокітника дивана. – Перемога відкриє Плантаторові зелене світло на канали постачання наркотиків, що дозволить нам взяти його на живця.

– І чекати майже місяць, якщо не більше? – склавши руки на грудях, Чернишевський запитливо дивився на друга, подумки упираючись небажаному розкладу.

– Ми чекали шість років, можна почекати ще кілька місяців. Вони погоди не зроблять.

– Буря, ти сам сказав – Рощин засмикався, – дратувався Олег, – Це реальний шанс взяти його раніше. Ми й так довго зволікали.