Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

спів.

— Непогано, старий, — почувся голос Ніно, — зовсім непогано.

Джоні круто розвернувся. Ніно сам стояв у прочинених дверях. Його дівчини з ним не було. Джоні зітхнув з полегшенням. його не бентежило, що його вправи почув Ніно.

— Так, — сказав Джоні, — давай спекаємося цих шмаркачок. Спровадимо їх додому.

— Спроваджуй сам, — сказав Ніно, — вони славні пацанки, не хочу їх ображати. До того ж я щойно вдовольнив мою двічі. І як воно виглядатиме, якщо я відшию її, навіть не пригостивши вечерею?

— Дідько з ними, подумав Джоні. Хай собі слухають, навіть якщо він і звучить паскудно. Він подзвонив знайомому керівникові джаз-оркестру з Палм Спрінгс і попросив прислати мандоліну для Ніно. Музикант заперечував: «Послухай, таж ніхто у Каліфорнії не грає на мандоліні». Джоні гаркнув: «Кажу тобі, добудь, і зась».

В домі було повно платівок і обладнання для звукозапису. Джоні посадив дівчат за записуючу апаратуру.

Після вечері Джоні допався до праці. Він велів Ніно акомпанувати на мандоліні і проспівав всі пісні з свого колишнього репертуару, співав на повний голос, не оберігаючись. З горлом усе було в ажурі, він передчував, що співатиме завжди. Протягом місяців, коли не міг співати, він часто думав про свої пісні, мріяв про те, як би він співав їх зараз, на відміну від свого юнацького виконання. В собі Джоні проспівував пісні із складнішими варіаціями. А тепер здійснював усі ті свої задуми. Інколи у живому виконанні щось не вдавалось, те, що звучало добре подумки, не звучало у виконанні на повний голос. На повний голос, подумалось йому. Тепер він уже не дослухався до свого голосу, а зосередився на виконанні. Він не завжди попадав у такт з музикою, але то дрібниці, просто ще не допрацьовано. В його голові був закладений метроном, який ніколи не підводив. Просто йому трохи бракує практики.

Нарешті він наспівався і замовк. Тіна підбігла до нього з осяйними очима і нагородила його довжелезним поцілунком.

— Тепер я знаю, чого моя мама не пропустила жодного твого фільму, — сказала вона. Її слова прозвучали б недоречністю будь-коли, але не зараз. Джоні і Ніно весело розсміялись.

Вони перемотали запис, і Джоні мав змогу прослухати себе. Його голос змінився, змінився таки добряче, але, поза всяким сумнівом, він і надалі залишався голосом Джоні Фонтане. Він став значно багатшим і густішим, як Джоні вже відзначив раніше, щось свідчило в ньому, що це співає мужчина, а не юнак. У голосі було більше справжнього почуття, більше характерності. А з технічного боку все звучало набагато краще, ніж будь-що із співаного ним раніше. Це була справжня майстерність. І якщо він міг співати так добре тепер, коли був не в формі, як хтозна-що, як же добре він співатиме, коли знову буде у формі? Джоні усміхнувся до Ніно:

— Чи воно й справді таке гарне, як мені здається?

Ніно замислено подивився на його щасливу мармизу.

— До біса гарно. Але побачимо, як ти співатимеш завтра.

Джоні неприємно вразила така охолоджуюча недоброзичливість з боку Ніно.

— Ех ти, сучий сину, ти знаєш, що сам ніколи не зможеш так співати. Про завтра можеш бути спокійним. Я почуваю себе грандіозно.

Але більше того вечора він не співав. Вони з Ніно повели дівчат на вечірку, і Тіна заночувала в його постелі, але там він не виявив нічого особливого. Дівчина була дещо розчарована. Але, чорти б її розчарували, не можна ж домогтися всього в один день, подумав Джоні.

Він прокинувся вранці з недобрими передчуттями, десь підсвідомо його тероризувала думка: чи, бува, не примарилося йому, що голос відновився. Коли ж він пересвідчився, що це не марення, його перелякав острах, що голос може знову пропасти. Він підійшов до вікна і помугикав, а тоді зійшов у вітальню в самій піжамі, підібрав на піаніно мелодію і спробував заспівати.

Співав він приглушено, але болю не було, не було й хрипоти в горлі, і він дав собі волю. Зв'язки поводили себе чудово, не доводилось їх форсувати. Легко-легко лилась пісня. Джоні відчув, що злі часи минули, голос знову був при ньому. І йому було до спини, якщо він сяде в калюжу із своїми фільмами, начхати було й на те, що він минулої ночі не зміг упоратися з Тіною чи що Вірджинія ненавидітиме його, бо ж він знову співатиме. На мить він пошкодував лише за тим, що голос повернувся не тоді, коли він намагався заспівати для своїх доньок, як гарно б це було. Це було б дуже гарно.

***

Готельна медсестра увійшла в номер, штовхаючи перед собою візочок, навантажений медикаментами. Джоні підхопився і уважно глянув на Ніно, котрий спав чи, може, віддавав богові душу. Він знав, що Ніно не ревнував і не заздрив відродженню його голосу. Ніно заздрив його щастю з приводу відновлення голосу. Заздрив його несамовитому бажанню знову співати. Тепер уже було ясно, що самого Ніно Валенті ніщо не цікавило настільки, щоб могла відновитись його воля до життя.

Розділ 27.

Майкл Корлеоне прилетів пізно ввечері. За його власним розпорядженням в аеропорту ніхто його не зустрічав. Майкла супроводили лише двоє — Том Хейген і новий охоронець Альберт Нері. На Майкла та його супутників чекав найрозкішніший номер готелю, де зібралися люди, з якими Майкл хотів побачитися.

Фредді зустрів брата палкими обіймами. Фредді погладшав, мав добродушний, життєрадісний вигляд. Зовні — справжній чепурун: на ньому був елегантно пошитий костюм з сірої матерії, в тон підібрана краватка й усе інше. Волосся підстрижене під бритву й зачесане, як у кінозірки, чисто виголене обличчя аж вилискувало. Цей чепурун був зовсім не схожий на того Фредді, якого чотири роки тому вивезли з Нью-Йорка.

Фредді відхилився назад і любовно оглянув Майкла.

— Тепер, коли тобі поправили обличчя, ти виглядаєш значно краще. Мабуть, Кей умовила зробити операцію, га? Як вона тепер? Коли нарешті вибереться до нас?

Майкл посміхнувся до брата.

— Ти теж маєш непоганий вигляд. Кей хотіла приїхати разом зі мною, але вона знову ходить при надії, та й за дитям треба ж доглядати. А крім того, Фредді, я прибув у справах і завтра ввечері або післязавтра вранці мушу повертатися назад.

— Але спочатку попоїж чого-небудь, — сказав