Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

і здати.

Джоні відлягло. Адже немає нічого серйозного, від Ніно вимагається лише послідкувати за собою.

— Ви маєте на увазі — відвезти його до одного з тих закладів, де відучують від алкоголю? — перепитав Джоні. Джуліс підійшов до бару у віддаленому кутку приміщення і налив собі віскі.

— Ні, — відказав він. — Я маю на увазі інше — здати його в божевільню.

— Не смішіть мене, — не повірив Джоні.

— А я не жартую, — відповів Джуліс. — Я не знаю всіх психіатричних премудрощів, проте що треба, знаю, адже це частина моєї професії. Вашого друга Ніно можна ще повернути в доволі добру форму, якщо не занадто ушкоджено печінку, про що ми не в змозі судити з впевненістю, аж поки не зроблено розтин. Справжня біда у нього з іншим — з головою. Фактично його не обходить, житиме він чи помре, не виключено, що він шукає смерті. І якщо не виправити цього — він безнадійний. Отож я й кажу — здайте його, хай пройде необхідний курс лікування психіки.

В двері постукали, і Джоні пішов відчиняти. Прийшла Люсі Манчіні. Вона кинулась Джоні в обійми і розцілувала його.

— Джоні, яке щастя знову побачитися з тобою.

— Так, Люсі, багато води збігло.

Він відзначив, що Люсі змінилася. Вона наче стала стрункіша, її вбрання стало до біса ліпшим і вдягалася вона зі смаком. Люсі мала тепер коротку хлоп'ячу зачіску, яка була їй до лиця. Люсі виглядала кращою й молодшою, ніж будь-коли, відколи він її знав, і йому навіть майнуло, що вона могла б скласти йому компанію отут, в Лас-Вегасі. Хіба не приємно було б поволочитися трохи із справжньою дівчиною. Та Джоні згадав, що Люсі крутила любов з лікарем. Отже, це виключалось. Тому він просто всміхнувся їй по-дружньому і запитав:

— А за якою такою потребою ти ходиш по ночах до Ніно в номер, га?

Вона копнула його в плече.

— Просто я почула, що Ніно захворів і Джуліс пішов до нього. Хотіла побачити, чи не можу чимось допомогти? З Ніно все гаразд, хіба ні?

— Безперечно, — сказав Джоні, — він оклигає.

Джуліс Сігал, що недбало розвалився на дивані, не стерпів:

— Авжеж, оклигає, чорти б його оклигали. Я пропоную нам усім зачекати, поки Ніно не прийде до тями. А потім ми маємо умовити його на лікування. Люсі, він тобі симпатизує, може, послухається хоч тебе. Джоні, якщо ви його справжній друг, підтримайте нас. Інакше невдовзі його печінка стане експонатом номер один в медичній лабораторії якого-небудь університету.

Джоні був неприємно вражений цинізмом лікаря. Та хто він такий, щоб стільки брати на себе? Джоні почав було говорити, та в цю мить з ліжка почувся голос Ніно:

— Ей, старий, а де ж віскі?

Ніно сидів на ліжку. Він ошкірив зуби до Люсі і мовив:

— Гей, дитинко, підійди до старого Ніно. — І він простягнув до неї широко розкриті обійми. Люсі присіла на краєчок ліжка і обняла його. На диво, Ніно тепер виглядав аж ніяк не зле, майже нормально. Ніно клацнув пальцями:

— Нумо, Джоні, налий мені віскі. Ще не пізно. А де, у біса, мій гральний стіл?

Джоні добряче потягнув із своєї склянки і відказав:

— Тобі не можна пити. Лікар забороняє.

Ніно враз насупився.

— Пішов він, твій лікар, туди-сюди... і ще далі. — А потім напустив на обличчя вираз театрального каяття. — О, Джулі, це ти! Це ж ти мій лікар, правда? Я не мав тебе на увазі, друже. Слухай, Джоні, принеси мені віскі, або я сам встану з ліжка.

Джоні стенув плечима і подався до бару. Джуліс промовив відсторонено:

— Я ж кажу, що йому не можна пити.

Тепер до Джоні дійшло, чому Джуліс дратував його. Він завжди говорив незворушним, відстороненим голосом, не наголошував слів, хоч які б жахливі речі доводилося казати, його голос завжди був спокійний, контрольований. Якщо він і застерігав, то застереження було в самих словах, а не в його голосі, нейтральному, ба навіть байдужому. Саме це й примусило Джоні, хоча й страждаючи в душі, принести Ніно склянку віскі. До того, як подати її Ніно, він запитав Джуліса:

— Це ж не вб'є його, правда?

— Ні, не вб'є, — спокійно відказав Джуліс.

Люсі стурбовано глянула на нього, хотіла щось сказати, але змовчала. А Ніно тим часом взяв віскі й вихилив одним духом.

Джоні посміхався до Ніно, вони поставили на місце цього задрипанця-лікаря. Зненацька Ніно почав хапати ротом повітря, обличчя видимо посиніло, йому не вистачало кисню, він задихався, його тіло сіпнулось вперед, мов рибина, кров ударила в обличчя, очі вирячились. Джуліс став біля ліжка з протилежного боку від Джоні і Люсі. Він взяв Ніно за карк, утихомирив його і заштрикнув голку шприца в плече біля шиї. Ніно обм'як в лікарських руках, конвульсії затихли, і за хвилину він звалився знову на подушки. Його очі сонно заплющились.

Джоні, Люсі і Джуліс повернулись в ту частину номера, яка слугувала вітальнею, і присіли за величезним масивним кофейним столом. Люсі підняла телефонну трубку аквамаринового кольору, замовила для всіх каву і попросила що-небудь підвечеряти. Джоні пішов до бару і зробив собі коктейль.

— Ви знали, що він зреагує на віскі? — запитав Джоні.

Джуліс стенув плечима.

— Я не мав жодних сумнівів.

— Тоді чому ж ви не попередили мене? — різко запитав Джоні.

— Я вас попереджав, — відказав Джуліс.

— Ви попередили мене не так, — Джоні закипав холодною люттю. — З вас не лікар, а чорти його батька знають що. Та вам на все начхати. Ви пропонуєте мені запроторити Ніно до божевільні, вам навіть на думку не спаде якесь пристойніше слово на зразок санаторію. Вам справді подобається знущатися з людей?

Люсі розглядала свої руки, складені на столі. Джуліс усміхнено дивився на Джоні.

— Жодна сила в світі не змінила б ваш намір дати Ніно віскі. Вам хотілося показати, що ви не потребуєте моїх застережень, «маєте на увазі» всі мої приписи. Пам'ятаєте, як ви запропонували мені працювати вашим особистим лікарем,