Пор'ядна львівська пані - Люба Клименко

Кася дивилася на Пенелопу округленими очима.

— А він же в нас утретє!

— А ви... — Пенелопа осіклася.

Вона хотіла була спитати: «А ви теж з ним утретє?» Добре, що вчасно схаменулася.

Тим часом Кася сіла на стілець біля Пенелопи і утупилася незрячим поглядом у вікно.

«Може, вона думає про те ж саме, що і я,» — промайнуло в Пенелопиній голові.

В очах її молодої колеги був невимовний сум. Тепер вони перетворилися з колег на колєжанок, на друзів по нещастю. Їх об'єднала спільна біда. Однак про це поки що не знала Кася. Вона перевела свій погляд з вікна на Пенелопу. Тільки тепер він був жалібний. Вона хотіла прямо зараз вилити Пенелопі душу, однак не знала, як почати.

Пенелопі й самій захотілося почути із Касиних вуст щось нове про свого Одіссея.

— Ви хочете щось сказати? — підбадьорила її Пенелопа. — Кажіть, не соромтесь! Ви знаєте, від мене це далі не піде!

Кася зраділа.

— Пенелопочко Василівно! Уявляєте! Ні, ви навіть не уявляєте! У мене ж був з цим Дмитром Івановичем роман.

«Якраз я дуже добре собі уявляю, дівчинко!»

— Щоправда, цей роман був зовсім коротким, як спалах, як світоч.

«Про світоч — це мені також до болю знайоме».

— Це було, як грім із неба! Він же попросився в директриси попрацювати з «Актовою книгою Львова ХVІІ ст.» в сусідній кімнатці, бо там нікого немає і йому легше зосередитися, аніж у читальній залі. І ось я туди йому приносила цю здоровенну бандуру. Ой, вибачте, цей рукопис.

Згадка про бандуру примусила Пенелопу здригнутися.

— Ну от. Приношу йому, — Кася перелякано подивилася на Пенелопу, — Ой, ви будете сердитися, Пенелопочко Василівно!

«Навпаки, я тільки буду вам вдячна, Касечко, за вашу оповідь!» — подумки заспокоїла її вона. Однак не вголос.

Кася замовкла. Пенелопа її не підганяла, аби не налякати пташку. Кася стишила голос:

— Ви навіть не уявляєте, який це мужчина!

Кася перелякано подивилася на Пенелопу, мовляв, як відреагує ця архівна миша на її слова. Однак Пенелопа усміхнулася. Її усмішка означала: «Мені можете розповідати все! Я зрозумію, як ніхто інший».

Касю підкупила її усмішка. Вона й собі усміхнулася.

— Я мала багато чоловіків... — замріяно сказала вона, — однак цей Остромирський!.. Йому ніхто навіть у підметки не годиться!

Вона важко зітхнула. Здається, більшого вона розповісти не могла. Не такі в них з Пенелопою стосунки.

Тоді Пенелопа запропонувала:

— А чи не сходити нам в цукерню на каву? Я запрошую!

— Коли?

— Хоч зараз!

Маленька цукерня в короткому вузькому провулку в центрі Львова не зовсім відповідала завданню розговорити Касю. Треба було обрати якусь притемнену кав'ярню, скажімо, у вірменському кварталі. А ця цукерня була світла і маленька, і розмову легко могли почути за сусіднім столиком. Однак, на щастя, в кав'ярні, крім них, нікого не було, звучали дуже сексуальні мелодії у виконанні Ероса Рамазотті, тож мила дівчинка за прилавком не могла їх почути. А Ерос, як ніколи, гарно подіяв на еротичні спогади Касі.

— Цей Дмитро Іванович — просто бог. Бог любові. Мені здається, що він спустився з античного грецького Олімпу, щоб показати нам, тобто мені...

«Ти не помилилася, дівчинко, саме нам!» — прокоментувала Пенелопа.

— ...що ми просто жалюгідні в нашому баченні сексу.

«Що правда, то правда».

— Ми такі закомплексовані, такі однобокі... Займаємося любов'ю в трьох стандартних позах і думаємо про себе, що такі віртуози.

Кася перелякано подивилася на Пенелопу: чи не ляпнула вона зайвого цій архівній миші. Однак архівна миша з цікавістю дивилася на Касю. Щоб заохотити оповідачку, вона сором'язливо зізналася:

— Я така недолуга в цих справах! А мені так хотілося б знати більше!

Кася недовірливо на неї зиркнула, але потім, як профі, повела далі:

— Я вже переконалася: наші мужики — такі тупі в сексі! Такі примітивні, як телеграфні стовпи! Пилять тебе, пилять, як ремісники, а уявляють себе суперменами! Ох, і дубові ж вони! Немає в них ні відчуття дотику, ні відчуття міри, ні відчуття ритму... Ось, скажімо, запах. Це ж так важливо в сексі! А ці дебіли цього не розуміють! Або напарфумляться до неможливості, або не помиються як слід! Адже запах, Пенелопочко Василівно, це теж елемент сексу! Кожен мужчина пахне по-своєму. Є такі красавчики, роздягнеш його, а воно таке нудотно-смердюче. Словом, відразу пропадає бажання.

А є таке собі непримітне. Нюхнеш його, а від нього пахне морем. Не водоростями, а свіжим бризом.

Пенелопа заворожено дивилася на Касю. Вона була прекрасна. Чорне, як смола, волосся, голубі очі, вологі чутливі губи. Вона була така чуттєва!..

— А ми ж теж пахнемо! Вони цього не розуміють, що наш запах — це... Його не можна не помічати, або дратуватися ним, примушуючи нас парфумитися перед сексом! Ці дебіли цього не розуміють! Вони не можуть збагнути своїми двома звивинами, що запах треба любити. Треба вміти ним насолоджуватися! Бо цей запах — то набагато важливіше, аніж тупе механічне чищення пляшки йоржиком!

Вона замислилася.

— Мужики в ліжку, як тетери. Глухі! Я маю на увазі, глухі до жінки, до її бажань, до її відчуттів. Токують собі, а там — трава не рости! Все в одному ритмі, занудно, як ті дятли. Звичайно, є й інші... Мені теж один такий трапився. Неначе такий досвідчений, такий вправний! А, виявляється, він просто бл..дун, вибачте на слові, Пенелопочко Василівно! У нього всі ті штучки були нещирі, вони йшли не з нутра, не від його бажання дати жінці насолоду,