Пор'ядна львівська пані - Люба Клименко

— Ма, що з тобою? — запитала Кася.

— Одній цікавій Варварі носа відірвали! — пожартувала Пенелопа.

— Я не Варвара! — образилася та.

— Варвара! Варвара! — почав дражнитися малий Богдан.

— Ма, а Бодя дражниться! — пожалілася та.

Пенелопа засміялася. Вона вже знала: зараз вони зчепляться і почнуть чубитися. Однак це вже не викликало в неї роздратування, а лише легку усмішку.

І справді, діти затіяли бійку. Пенелопа їх розборонила і повела в парк. Діти вирвалися з її рук і побігли по доріжці. Вони зупинилися десь попереду, чомусь присіли і замахали їй руками:

— Ма! Іди сюди!

Пенелопа повільно підійшла і побачила, що вони сиділи навпочіпки біля сидячого дитячого візочка, на якому спокійно світило своїми чорно-черешневими оченятами дитинча.

— Ма! Хочемо такого братика! — вигукнула Кася.

— Ні, сестричку! — заверещав Бодя.

— Ні, я сказала братика!

— А я сказав сестричку!

І вони знову почали чубитися.

Пенелопа зачаровано дивилася на смагляве дитинча, а те зиркало на неї.

«Ісусе! А що, цілком може бути, що в нашій білобрисій сім'ї за дев'ять місяців народиться отакий смаглявий Телемах».

До візочка підбігла бабуся:

— Осьдечки ти, моя крихітко! А дурна баба пішла собі додому, а тебе, моє золотце, забула на вулиці! От нездала баба!

Бабуся забрала свого Телемаха, а Пенелопа знесилено опустилася на лавку. Вона почала прислухатися, що робиться в неї усередині. Чи почує вона, як там зароджується маленька істота?

Думка про можливість народження Телемаха не давала їй спокою і наступного дня, у неділю.

Тож перше, що вона сказала своєму Одіссеєві, було:

— А чому ти не запобігаєшся?

— Якщо ти завагітнієш, я з тобою одружуся.

Ця думка якось не спадала їй на голову. Чомусь в її уяві більше вимальовувалася інша картина: смаглявий Телемах на килимочку біля телевізора з її веснянкуватими Мартусею і Бодею.

І відразу її запал щодо Одіссея згас. Звичайно, може, вона вже вагітна. А раптом ще ні? Раптом пронесло? Тож піддавати себе ризикові немає сенсу.

Пенелопа почала уникати зустрічей, повністю віддалася роботі. Хоча, якщо чесно, прочитання «Актової книги міста Львова ХVІІ ст.» викликало в неї суперечливі почуття.

Одіссей палав. Він не міг зрозуміти: що відбувається. Він ловив її в коридорі архіву за руку, тягнучи на горище; він чекав її після роботи і йшов за нею по п'ятах, гуляв під її будинком. Проте Пенелопа була незворушна.

Несподівано Одіссей зник. Він не з'являвся до неї день, другий. Третього дня вона не витримала і спитала в Касі:

— А чому не приходить за своїми картками Дмитро Іванович?

— А хіба ви не знаєте? Він же поїхав!

Пенелопа закам'яніла.

— А що, хіба він з вами не розрахувався? — поцікавилася Кася.

— Розрахувався... — сказала Пенелопа. «Ще й як розрахувався!» — подумки додала вона.

У Пенелопиній голові відбувалася напружена розумова діяльність.

— Якось незручно, — прибрехала вона Касі. — Він заплатив, а роботи не забрав.

— Перешліть йому в Київ!

— Я навіть адреси не маю!

— Підіть до директриси — у неї там лист-відношення, подивіться, з якої установи він надісланий.

— Касечко, ви зможете зробити це для мене?

— Так, Пенелопочко Василівно! — зраділа Кася. Видно, і в неї після від'їзду Дмитра Івановича робота ніяк не йшла.

«Поїхав. Навіть не попрощався. Напевне, образився. Ох і дурна ж я! Таке щастя привалило, а я так по-свинському до чоловіка поставилася. Не могла вже по-людськи з ним обійтися. Не могла вже дотерпіти кількох днів. Адже сама маю голову на плечах: слава Богу не дівчинка, знаю, звідкіля діти беруться і як зробити, щоб їх не було! От дурепа!

А в мене ж нічого, абсолютно нічого не лишилося від нього на згадку. Хіба що ця «Актова книга міста Львова ХVІІ ст.».

Пенелопа відкрила її та ніжно погладила папір.

— Пенелопочко Василівно, — забігла захекана Кася. — Ви уявляте? Ніяких слідів! Ні листа-відношення, ні якихось зачіпок! Неначе його й не було взагалі! Фантастика якась!

— Ну, нічого страшного, Касечко! — заспокоїла її Пенелопа. — Адже можна буде його знайти інакше: наприклад, зателефонувати в Інститут історії.

— Можна я зараз? — учепилася за ідею Кася. Здається, таємничість навколо постаті колишнього шаленого коханця заінтригувала її, перекривши ображене самолюбство.

— Ідіть, Касечко. Ідіть, — поблажливо сказала Пенелопа.

Касечці не треба було повторювати. А Пенелопа лишилася наодинці зі своїми почуттями. Вона вже точно знала, що Касі не вдасться нічого дізнатися.

Ось так, нізвідки прийшов у її життя чоловік, якого вона підсвідомо прагнула довгі роки, і пішов у нікуди. Може, цей короткий спалах і є її справжнім життям? Може, заради цього вона і народилася? Щоб у безмежній сірятині відчути смак життя, смак любові, смак насолоди? Чому вона так повелася з Одіссеєм? Адже це був її шанс. Єдиний у її житті шанс. Чому вона його не використала сповна? Чому вона вилила недопитий божественний напій на землю? Побоялася вагітності? А може, ця вагітність і буде благом? Може, Чоловік Нізвідки приніс їй «благу звістку»? А вона від неї відсахнулася. Яка ж вона безголова жінка! Затуркана побутом тупиця!

У кабінет влетіла Кася:

— Пенелопочко Василівно, ви уявляєте: в Києві ніхто ніколи навіть і не чув про такого доктора історичних наук Остромирського Дмитра Івановича. А ще сказали, що там у них взагалі ніхто не займається «Актовою книгою міста Львова