Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

ruhen alle fleiß’gen Hände,

bis der Morgen ist erwacht.

Gute Nacht! Gute Nacht![361]

— Halt Maul, du Elender![362], — перервав хтось сентиментального співака, і той одразу ж замовк. Його відтягли від вікна.

Але працьовиті руки не відпочивали аж до ранку. Як і в інших вагонах при світлі свічок, так і тут при світлі невеличкої гасової лампи, підвішеної на стіні, грали в «чапари». Швейк, коли хтось провалювався при «рабуванні»[363], заявляв, що це таки найсправедливіша гра, бо кожен може виміняти собі стільки, скільки схоче.

— Граючи в «чапари», — пояснював Швейк, — примусово «рабують» лише туза або сімку, але зате гравець, у разі потреби, має право зразу здатися. Інші карти рабувати не обов’язково. Це вже можеш робити на свій страх і ризик.

— Граємо в «здоров’ячко», — запропонував Ванєк, і всі погодилися.

— Чирвова сімка, — оголосив Швейк, знімаючи карти. — Кожен по п’ятачку, і роздавати по чотири карти. Швидше. Бодай хоч трохи пограємо.

На всіх обличчях відбивалося таке вдоволення, немовби не було жодної війни і вони їхали не в потязі, що віз їх на фронт, на великі криваві битви і різанину, а сиділи в якійсь празькій кав’ярні за картярськими столиками.

Після однієї партії Швейк сказав:

— Я ризикнув грати, не маючи в руках нічого путнього, і не думав, що, міняючи всі чотири карти, дістану туза. Куди ви прете з королем? Я вашого короля — по вусах без апеляції!

У той час, як тут короля били тузом, далеко на фронті королі побивали один одного своїми підданими.

***

В штабному вагоні, де сиділи офіцери маршового батальйону, з самого початку відправки панувала дивна тиша. Більшість офіцерів заглибилися в читання невеличкої книжки в полотняній оправі з написом: «Die Sünden der Väter. Novelle von Ludwig Ganghofer»[364].

І всі одночасно читали сторінку 161. Командир батальйону капітан Заґнер стояв біля вікна і тримав цю саму книжку, також розгорнену на сторінці 161.

Він дивився на краєвид і розмірковував, як би це найзрозуміліше пояснити усім, що треба робити з цією книжкою. Все це було суворо секретно.

А офіцери тим часом міркували про те, що полковник Шредер таки зовсім з’їхав з глузду. Він уже давно був трохи «куку-намуню», але ніхто не передбачав, що його так нагло візьме. Перед відходом поїзда Шредер наказав скликати офіцерів на останню нараду, де й повідомив, що кожен одержить по одній книжці «Die Sünden der Väter» Людвіґа Ґанґгофера[365] і що ці книжки він уже наказав відправити до батальйонної канцелярії.

— Панове, — промовив полковник надзвичайно таємничим тоном, — ніколи не забувайте сторінки 161.

І от, заглибившись у зміст цієї сторінки, вони зовсім нічого не доп’яли. На цій сторінці якась Марта підійшла до письмового столу, взяла звідтіля якусь роль і вголос розмірковувала, що глядачі мусять співчувати героєві. Потім на тій самій сторінці з’явився якийсь Альберт. Він безперервно жартував, намагався говорити дотепно, але без зв’язку з попередньою невідомою дією це звучало так по-дурному, що надпоручник Лукаш з лютості аж перекусив мундштук.

— Збожеволів дідок, — думали всі. — Йому гаплик. Тепер його переведуть у військове міністерство.

Ґрунтовно обміркувавши все, капітан Заґнер відійшов від вікна. Великого педагогічного таланту він не мав і тому витратив багато часу, доки склав план доповіді про значення сто шістдесят першої сторінки.

Починаючи промову, він звернувся до офіцерів зі словами: «Meine Herren»[366], як це робив дідок полковник, хоч раніше, до від’їзду, звертався до них «Kameraden»[367]. — Also, meine Herren, — і Заґнер почав доповідати, що вчора ввечері одержав від полковника інструкцію щодо сторінки 161 в книжці «Die Sünden der Väter» Людвіґа Ґанґгофера. — Also, meine Herren, — продовжував він урочисто, — перед нами зовсім секретна інформація щодо нової системи шифрування польових депеш.

Кадет Біґлер витяг блокнот і олівець і промовив надзвичайно запобігливим тоном: — Я готовий, пане капітане!

Всі глянули на цього дурня, ретельність якого в охотницькій школі межувала з ідіотизмом. В армію він пішов добровільно і за першої нагоди, коли командир школи однорічних охотників знайомився із сімейним станом своїх слухачів, доповів, що його предки писалися в минулому Бюґлер фон-Льойтгольд і на їхньому гербі було зображення крила чорногуза з риб’ячим хвостом.

Відтоді це й прилипло до кадета як прізвисько — «Чорногузове крило з риб’ячим хвостом». Біґлер з самого початку був усім антипатичний, і на кожному кроці з нього глумилися, тим паче, що той герб аж ніяк не гармоніював зі скромною професією його батька, який чесно торгував заячими і кролячими шкурами. Біґлера люто висміювали, хоч цей романтичний ентузіаст сумлінно намагався перетравити всю військову науку і вибитися на перше місце своєю наполегливістю. Він не тільки зубрив те, що вимагалося за програмою, а що далі, то більше забивав собі голову вивченням праць про воєнне мистецтво та історію воєн.

Він постійно заводив про це розмову, аж поки йому втирали носа й садовили на своє місце. В колі офіцерів він прирівнював себе до вищих військових чинів.

— Sie, Kadett[368] сказав капітан Заґнер. — Поки я не дозволю вам говорити — мовчіть. Вас ніхто ні про що не питає. Ви просто на диво мудрий вояка. Я вам подаю зовсім секретні інформації, а ви записуєте їх у свій блокнот. Якщо загубите його, вас чекає польовий суд.

Кадет Біґлер мав ще одну погану звичку: завжди намагався всілякими відмовками переконати кожного в тому, що він, мовляв, робить добре.

— Голошу слухняно, пане капітане, — відповів він, — якби блокнот випадково й загубився, то однаково ніхто нічого не розчовпає з моєї писанини, бо я стенографую, і моїх скорочень ніхто не розбере. Я користуюся англійською системою стенографії.

Всі зневажливо глянули на нього, а капітан Заґнер махнув рукою і повів далі:

— Я вже згадував про новий спосіб шифрування депеш на фронті. Можливо, ви й не зрозуміли, чому з цілої новели Людвіґа Ґанґгофера: «Die Sünden der Väter» була вибрана саме сторінка 161. Це, панове, ключ до нової шифрувальної системи, впровадженої на основі останнього розпорядження штабу корпусу армії, до якого ми належимо. Як вам відомо, існує багато методів шифрування важливої польової інформації. Найновіший, який ми вживаємо, це додатковий цифровий метод. А тому відпадають вручені вам штабом ще минулого тижня шифри і ключі до них.

— Система